Зберігаючи актуальність пророчого видіння

«Зберігаючи актуальність пророчого видіння »

Посібник для проведення програми, присвяченої «Духовно-історичної спадщини Церкви АСД» Відділ Духовно-історичної спадщини Церкви АСД Євро-Азіатського Дивізіону Церкви Адвентистів Сьомого Дня 2016 рік.

ЗМІСТ :

Звернення і рекомендації для проведення заходів

Коментар до гімну для початку богослужіння: «Ти Господь, моя скеля» (ПС 69, ГН 185)

Розповідь для дітей: «Залізнична катастрофа»

Читання перед збором пожертв: «Досвід з життя Джозефа Бейтса»

Проповідь: «Тікайте, щоб стати переможцем!»

Коментар до гімну для закінчення богослужіння: «Не багатство земне» (ПС 355, ГН 142)

Звернення і рекомендації: Шановні служителі Церкви АСД на території Євро-Азіатського Дивізіону. Зазвичай в жовтні в громадах нашої церкви проводяться заходи, присвячені духовно-історичній спадщині  Церкви АСД.

Мета цих заходів:

(1) зміцнити довіру до пророчого дару, який в Церкві АСД проявився в житті і служінні Еллен Уайт;

(2) зберегти нашу прихильність ( відданість)  історії Церкви АСД, становлення якої відбувалося під впливом Божественних звісток, які отримувала сестра Еллен Уайт; а також,

(3) щоб зберегти нашу ідентичність.

Будемо пам’ятати, що, відповідно до віровчення Церкви АСД, Духовна спадщина Е. Уайт для Церкви АСД продовжує служити керівництвом у вірі і житті. Цього року заходи, присвячені духовно-історичній спадщині Церкви АСД ми проводимо 16-22 жовтня 2016 року (дні 16 і 22 – субота). Ви можете проводити ці заходи на свій розсуд, за форматом найбільш, який  підходить  даним критеріям:

(1) цілий тиждень,

(2) дві суботи – на початку тижня і в кінці,

(3) на вихідні, що включають богослужіння в п’ятницю, суботу вранці і після обіду або ввечері.

Дані матеріали служать в допомогу проведення особливого ранкового суботнього богослужіння. Це не перший рік ми готуємо ці матеріали  для проведення подібних заходів. Ви можете використовувати матеріали минулих років для проведення більш широкої програми. Ми заохочуємо церкви проводити більш великі заходи, крім цього матеріалу, включати досліди з історії раннього періоду Церкви АСД, історії місцевої громади, особистих досвідів віруючих. Також пропонуємо оформити відповідним чином приміщення, в якому проводяться заходи. Можна виставити стенди з книгами Еллен Уайт, фотографії з історії всесвітньої та місцевої церкви і т.д. Для оформлення богослужіння ми також надсилаємо папку з фотографіями, які можна спроектувати, ймовірно, у вигляді “слайд шоу”, а також мелодії з раннього періоду церкви АСД, якими можна прикрасити захід; вони можуть звучати спочатку, в перервах і в кінці богослужінь. Таким чином, зображення і музика можуть створювати відповідну атмосферу і загальний “фон” заходи. Заохочуйте членів громад брати участь своїми дарами в підготовці, оформленні та проведенні цього значимого для церкви заходи. З молитвою про Божу Церкву на території ЄАД і її відданості  до своєї спадщини, керівник Відділу духовно-історичної спадщини Церкви ЄАД, Андрусяк Всеволод Васильович.

1. Гімн для початку богослужіння, «Ти Господь, моя скала». Гімн “Ти Господь, моя скала” був один з гімнів, який в Церкві АСД виконували з перших днів її зародження. Джеймс Уайт вперше включив цей гімн у виданий ним збірник під довгою назвою «Гімни для тих, хто дотримується Божих заповідей і має віру в Ісуса» в 1861 році.

Спочатку гімн складався з двох куплетів і виконувався на ту ж мелодію, що і сьогодні. Час від часу Еллен Уайт посилалася на цей гімн у своїх працях, іноді навіть цитувала деякі його рядки. Одного разу сестра Уайт проводила зібрання в новоутвореній громаді, члени якої мали потребу в  відродженні.

У своєму полум’яному виступі вона закликала братів і сестер змінити своє життя і повністю присвятити його  Господу і “розбити” свої тілесні кам’яні серця в  Скалу століть, Ісуса Христа. Віруючі щиро відгукнулися на заклик Божий, який  звучав до них з вуст сестри Уайт, сповідуючи свої гріхи і присвячуючи себе Богу. На завершення цього зібрання сестра Уайт закликала присутніх виконати відповідний для цієї події гімн, “Ти Господь, моя скала”. Вона вважала, що це гімн-молитва, що підноситься з вуст і сердець віруючих до Бога. До виконання цього гімну може приєднатися кожен, оскільки, вона була переконана, що до цього гімну обов’язково приєднаються ангели Божі. Англійські слова цього гімну були написані в 1776 р. Августом Монтаг Топледі (1740 -1778) в Лондоні . Музику написав Томас Хастінгс в 1830 р як шану пам’яті Августу Топледі.

2. Розповідь для дітей, «Залізнична катастрофа» Життя Божих служителів не буває легким і безтурботним. Оскільки ми живѐмо на землі, де існує зло, вони постійно зустрічаються з випробуваннями і труднощами. Диявол завжди намагається перешкодити виконанню дорученої їм місії. У житті вісниці Божої, Еллен Уайт, яка багато зробила для становлення нашої адвентистської церкви, також було багато випробувань. Одним з них стала залізнична катастрофа, в яку вона потрапила.

Подружжя Уайт багато подорожували, відвідуючи церкви в різних містах і селах. Весною 1854 року в них була  чергова поїздка. На цей раз вони вирушили поїздом. Джеймс і Еллен відвідали віруючих в Джаксоні, штат Мічиган, а звідти вечірнім поїздом планували відправитися в Вісконсін.

У ніч перед від’їздом Джеймс Уайт не міг заснути. Вранці він сказав дружині, що у нього дивне неприємне передчуття. «Мені не хочеться нікуди їхати, але у нас немає іншого виходу – ми домовилися. Нас чекають, і ми повинні вирушити в дорогу. Але якби цього не було, то я б вважав за краще нікуди не їхати», – сказав він дружині.

Перед виїздом вони перебували в будинку своїх друзів, сім’ї Палмор, неподалѐку від залізничної станції. Поїзд відправлявся о 22 годині. Перед виходом всі схилилися в молитві, просячи у Господа захисту і охорони в дорозі. На станцію друзі допомогли їм донести багаж і здати його в багажне відділення. Потім сім’я Уайт пройшла в перший вагон, в якому були зручні сидіння з високими спинками. Але щось заважало їм тут залишитися, і вони вирішили пройти в інший вагон, де і розташувалися. Незабаром поїзд вирушив.

Раптом, через кілька хвилин після того як поїзд набрав швидкість, пролунав гучний брязкіт, потяг різко шарпнувся вперед, потім назад, і незабаром зовсім зупинився. Після деякого замішання Джеймс встав, підійшов до вікна і виглянув на вулицю.

Перед ним відкрилася жахлива картина: паровоз зійшов з рейок і був відкинутий в сторону. Вагон, в якому вони спочатку хотіли зупинитися, буквально розірвало на частини. Скрізь лунали стогін і плач поранених. (Варто зазначити, що в XIX столітті вагони були куди більш небезпечні і тендітні, ніж сучасні). Подружжя поспішили вийти з поїзда. Вони побачили, що їх вагон перебував в декількох метрах від місця аварії. Тоді Джеймс Уайт, залишивши Еллен в безпечному місці, повернувся в місто за допомогою. Уявіть собі, як здивувалися друзі, які проводили їх на вокзал, коли на порозі їх будинку знову з’явився  їх гість. Адже вони вважали, що той був у поїзді, що прямував в Чікаго. Після короткої розповіді про те, що  трапилося,  всі не зволікаючи відправилися до місця катастрофи, щоб надати допомогу постраждалим і забрати Еллен. Пізніше стала відома причина цієї катастрофи. Виявилося, що великий бик вийшов на залізничне полотно. Сталося зіткнення. Паровоз, який вже встиг розігнатися, зійшов  з рейок і потягнув за собою вагони. Розглядаючи пошкоджений потяг, люди звернули увагу, що частина вагонів не  перекинулася. Машиніст не міг пояснити, чому це сталося. При більш  ретельному огляді виявилося, що вагони були якимось чином відчеплені від потягу і відтягнуті від місця події. Навіть болт зі зчепленням  лежали на платформі вагона. І першим відчепленим вагоном був якраз той, в якому їхала пара Уайт. Для всіх оточуючих це було загадкою, але тільки не для сім’ї Уайт. Вони-то знали, Хто відчепив вагон і зберіг їм життя.  Господь постійно творить чудеса в житті Своїх дітей, потрібно лише довіряти Йому і приймати все, що  відбувається з подякою. Розповідь взято з книги Лариси Андрусяк «Збережені Господом».

3. Читання перед збором пожертвувань, «Досвід з життя Джозефа Бейтса» «Хліб свій пускай по воді, бо по багатьох днях знов знайдеш його», Екл. 11: 1.

Засновники Церкви Адвентистів Сьомого Дня відрізнялися своїм посвяченням Господеві і Його справі і особливою ​​жертовністю. Одним з таких християн був Джозеф Бейтс. Він з дитинства любив море і в підлітковому віці пішов працювати і пізніше служити на кораблі. Джозеф пройшов шлях від початківця моряка до капітана корабля. Після 20 років мореплавання він пішов у відставку, отримавши фінансову винагороду в розмірі 11 тис. доларів США. На той час це було ціле багатство. Якщо врахувати, що тоді за один трудодень платили 50 центів, то ці гроші були заощадженнями, які можна накопити за 20-річну працю. Після своєї кар’єри на морі він долучився до Міллеритського  руху і став одним із сподвижників Вільяма Міллера і активним проповідником про швидкий Другий  прихід  Ісуса Христа. Він настільки присвятив себе справі проповіді, що всі свої заощадження вклав в цю безцінну місію.

Одного разу в 1847 році, коли він сидів у своєму офісі і писав свій знаменитий трактат про важливість суботи у нього залишалися останні монети від його заощаджень. Тоді його дружина, яка пекла хліб, виявила, що їй не вистачало чотирьох фунтів борошна (близько 2 кг), і попросила свого чоловіка піти купити борошна. Яке було її здивування, коли він повернувся з магазину з точною кількістю борошна. Раніше він купував борошно мішками, а тепер поділився з нею, що він віддав останні монети. Дізнавшись, що вони залишилися без коштів на існування його дружина стала плакати і питати: «Як же ми будемо жити далі»? На що Джозеф Бейтс відповів, що він має намір написати книгу про суботу, розпродати її і на виручені гроші жити. Але дружина запитала: «А на що ти видаси книгу і на що ми будемо жити до тих пір»? Джозеф відповів: «Бог побачить».

Але під час, як він сидячи за столом, писав, він відчув особливе спонукання піти на пошту, щоб отримати лист з грошима. Коли він прийшов на пошту там, насправді, був лист з десятьма доларами від брата, який був спонуканий Богом відправити Джозефу Бейтсу ці гроші. Джозеф Бейтс відразу пішов в магазин, купив різних продуктів, найняв візника  і відправив його  до себе додому. Коли візник приїхав, дружина Бейтса сказала йому, що він мабуть помилився адресою, але той сказав, що везе цей вантаж до дому Бейтса. Коли, пізніше, Джозеф прийшов додому, його дружина запитала, звідки у нього гроші на покупку продуктів. На що він сказав, що Господь послав. Святе Письмо закликає нас: «Хліб свій пускай по воді, бо по багатьох днях знов знайдеш його», Екл. 11: 1.

Наші піонери прислухалися до  цієї  поради. Всі  свої заощадження  Джозеф Бейтс віддав на проповідь про Друге пришестя і Господь ніколи не залишав його без засобів до існування. Нехай Господь допоможе нам, адвентистам 21-го століття, наслідувати наших піонерів в жертовності. Господь подбає про наші потреби і  винагородить за щедрість.

Проповідь, «Біжіть, щоб стати переможцем!»

Автор:  Двайн Есмонд, заступник директора Центру спадщини Еллен Уайт Генеральної конференції Церкви АСД.

 Основний текст: «Я звершив добрий подвиг, скінчив свій біг, зберіг віру. 8 А тепер приготовлено мені вінця справедливости, який мені того дня дасть Господь, справедливий суддя; і не тільки мені, а й усім, що полюбили його прихід». (2 Тим. 4: 7-8).

Вступ:  Однією з основних тем в працях Еллен Уайт є тема особистого приготування до Другого пришестя Ісуса Христа. «Реальність близькості Другого пришестя Христа завжди була присутня в житті Еллен Уайт і сильно вплинула на її письменницьку кар’єру. Повернення Христа є:

• кульмінацією спасіння;
• кінцем Великої боротьби між добром і злом;
• вищим виявом Божої любові;
• суттю трьох ангельської вістки;
• мотивом для християнського способу життя;
• а також стимулом для проголошення Євангелія всьому світу в найкоротший термін» (Джордж Найт, Знайомство з Е. Уайт, 131- 150).

Події, що відбуваються в нашому світі, свідчать про близькість Другого пришестя Ісуса Христа. Ми стаємо свідками виконання Біблійних пророцтв.

Все це приводить до осмислення того, який спосіб життя повинні проводити християни і як їм підготуватися до зустрічі зі Спасителем.

У зв’язку з цим досвід і рекомендації апостола Павла можуть бути доброю порадою для тих, хто готується до швидкого повернення Ісуса Христа.

Але перш ніж ми звернемося до слів Павла, ознайомимося з досвідом дивної людини, спортсмена, який здобув не одну перемогу в змаганнях.

«Ідеальний чоловік» – так Дін Карназес був названий в статті, яка була опублікована в січні 2007 року. Він відомий своїми досягненням в супер марафонських забігах. З юного віку Дін долав великі відстані. Наприклад, у віці 12 років він пройшов з одного боку величезного каньйону на іншу, відстань в 29 км. Відомо, що класична марафонська дистанція – це відстань в 42 км, Але Карназес біг дистанції набагато більші і став ультра марафонцем.

Одного разу Дін Карназес пробіг без сну 560 км протягом 80 годин і 44 хвилин.

Дін Карнезес показав ще один дивовижний результат: у 2006 році цей ультра спортсмен пробіг 50 марафонських  дистанцій в 50 штатах США протягом 50 днів. Ця людина є героєм для багатьох уболівальників і послідовників.

Але як йому вдалося цього досягти? Відповідь досить проста: Він біг, біг і біг. До таких високих показників  він ішов усе життя, з дитинства, регулярно підвищуючи рівень складності і навантаження.

Кожен  з нас є бігуном. Апостол Павло порівнює духовне життя зі спортивними змаганнями, зокрема з забігом. Якщо ми приймаємо запрошення Ісуса Христа стати Його послідовниками, ми стаємо на бігову доріжку і починаємо свій забіг.

Тема спортивних змагань була близька і зрозуміла апостолу Павлу і його сучасникам. Жителі  першого століття в Малій  Азії були знайомі з поняттям атлетичного забігу. Вони були учасниками і очевидцями Олімпійських і інших ігор, що проходили поблизу стародавнього Коринту.

Для жителів міста Коринту було звичним дивитися на спортивні змагання і забіги спритних, сильних і витривалих атлетів. Павло знав про це і тому він звертався до віруючих Коринту, використовуючи зрозумілі для них терміни і вирази. Закликаючи їх бути вірними Богу, він порівняв духовне життя віруючого з атлетичним забігом. Павло закликав віруючих так бігти в духовному житті, щоб виграти!

Ця ілюстрація є зрозумілою і для нашого часу. Павло писав: «Кожний, хто змагається, стримується від усього». (1 Кор 9: 25а). Він писав про спортсменів, яких коринтяни бачили на змаганнях.

Потім Павло додав: «Вони – щоб одержати тлінний вінець, ми – щоб нетлінний». (1 Кор 9: 25б).

Він хотів, щоб віруючі знали, що, від зусиль і наполегливості в земному житті,  залежить нагорода в вічності. Павло проводить паралель зі своїм життям: «Тому я біжу не навмання і борюся не так, щоб тільки бити повітря. 27 Я приневолюю і приборкую моє тіло, щоб проповідуючи іншим, не стати самому негідним». (1 Кор 9: 26-27).

Зверніть увагу, що в своєму духовному забігу Павло не біжить з невизначеністю, не знаючи, навіщо він це робить. У нього є певна мета. У духовному житті він дисциплінує себе, щоб виграти! Павло, як би говорить: «Цей забіг настільки важливий, що його варто виграти!».

Протягом свого життя апостол Павло використовував «спортивний» мотив у християнському житті. Він застосовує спортивну мову в прощальному зверненні до Тимофія, своєму синові по вірі, перебуваючи в Римській в’язниці  в очікуванні смертного вироку, коли кінець його духовного забігу був близький. Але він не впадав у відчай навіть будучи на самоті в в’язниці  (2 Тимофія 4: 9-22).

Тоді Павло переосмислював своє життя, підбивав  підсумок: «Бо я вже приношу себе в жертву, і настає час мого відходу». (2 Тим. 4: 6). Тим самим він зміцнює Тимофія і переконує його швидше відвідати його в Римській в’язниці. Павло біг дистанцію протягом багатьох років, і хотів, щоб Тимофій знав, що він виграв перемогу тільки з Божою допомогою. Павло поділився зі своїм молодим другом своїм досвідом і досягненнями, завдяки чому йому вдалося перемогти:

1. «Я звершив добрий подвиг!» (2 Тим. 4: 7). Це не звичайна заява. Зрештою, є численні “змагання”, в яких люди беруть участь. Багато витрачають чимало сил і енергії, щоб піднятися по сходах професійного успіху. У деяких все життя – це боротьба в просуванні кар’єрними сходами, для чого необхідно задіяти інтелектуальні можливості, отримати гарну освіту, мобілізувати здібності, проявляти наполегливість. Деякі отримують від цього задоволення. Вони стають призерами місцевого рівня, регіонального та світового. Це мотивує їх боротись на боротьбу.

Говорячи про свої досягнення, Павло підкреслює, що не тільки «звершив добрий подвиг», а й «скінчив свій біг, зберіг віру». Еллен Уайт писала про християнський вибір Павла: «За весь час його тривалого служіння Павло жодного разу не похитнувся в вірності Спасителю. Де б він не знаходився: перед розгніваними юдеями або перед римською владою, перед розлюченою  черню в Лістрі або поруч з закоренілими злочинцями в македонській в’язниці, поруч з корабельниками, охопленими панікою на судні, яке  зазнало аварії  або перед Нероном, поодинці відстоюючи свою невинність, – він ніколи не соромився справи, якій служив» (Дії апостолів, с. 500).

Що було досягнуто Павлом не повинно бути втрачено християнами 21-го століття. Еллен Уайт писала: «Павло знав, що, поки він живий, він буде боротися зі злом. Він завжди розумів: щоб земні бажання не загасили духовного запалу, необхідний суворий самоконтроль, і невпинно боровся з нахилами гріховної природи. Перед його поглядом завжди сяяв ідеал досконалості, і він прагнув досягти цього ідеалу шляхом добровільного послуху Законові Божому. Його слова, вчинки, бажання – все було підпорядковано впливу Духа Божого». (Дії апостолів, с. 314-315).

Апостол ніколи не переставав ділитися Євангелієм, і жодні  важкі обставини не могли стати виправданням для ухилення від своєї відповідальності. Це підводить нас до другого досягнення апостола Павла:

1. «скінчив свій біг» (2 Тим. 4: 7). Біг життя буде нелегким, але з Божою допомогою , ми можемо його успішно закінчити! Життя апостола Павла була непростим і наповненою випробуваннями: «Від юдеїв дістав п’ять разів по сорок ударів без одного. 25 Тричі киями був я битий. Один раз був каменований. Тричі корабель розбився зі мною – ніч і день я був у глибинах. 26 У подорожах був часто, у небезпеках на річках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від земляків, у небезпеках від поган, у небезпеках у місті, у небезпеках у пустині, в небезпеках на морі, у небезпеках від фальшивих братів; 27 у клопоті й трудах; часто в недосипанні, в голоді й спразі; дуже часто в постах, у холоді та в наготі». (2 Кор. 11: 24-27).

Так чому ж Павло не здавався в таких важких умовах? Відповідь очевидна – він хотів успішно завершити свій біг! Він хотів стати переможцем! І тут вісниця Божого дає важливе пояснення: «Павло хотів, щоб в житті коринтських віруючих виявлялося прагнення до вічного життя. Він знав, що шлях до досконалості у Христі лежить через безперервну життєву боротьбу. Він благав їх день у день прагнути до благочестя і моральної чистоти. Він переконував скинути з себе тягар всяких пристрастей і прагнути лише до досягнення християнського ідеалу». (Дії апостолів, с. 315).

Павло знав, що нагорода для тих, хто біжать на християнському терені вища ніж у переможців олімпійських ігор його днів. «Ніхто не міг обіцяти перемогу учасникам ігор в стародавньому Коринті» – пише Еллен Уайт – «перемога не була гарантована, навіть якщо вони підкорялися строгій дисципліні і від багатьох чинників відмовлялися.

«Хіба не знаєте, – питав Павло,  що ті, що біжать на перегонах, – вони всі біжать, але нагороду одержує один?». 1 Кор. 9:24

З яким би завзяттям і бажанням бігуни не прагнули до перемоги, нагорода вручалася тільки одному і заповітного вінка могли торкнутися руки одного-єдиного спортсмена… Однак правила боротьби християнина інші. Жоден з тих, хто виконає зазначені умови, не буде розчарований на фініші, і все щирі і стійкі обов’язково досягнуть успіху». (Дії апостолів, с. 313).

Ми повинні розуміти, що бігова дистанція життя не буде легкою. Але щоб стати переможцем, потрібно дійти до кінця. Для цього недостатньо бути добре підготовленим фізично (Екл. 9:11) «Знову я бачив під сонцем, що біг не у скорих, і бій не в хоробрих, а хліб не в премудрих, і не в розумних багатство, ні ласка у знавців, а від часу й нагоди залежні вони!»                                                                                                                     В дорозі неможливо уникнути травм і пошкоджень (2 Тим. 3:12) «Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані».

Ті, хто йдуть за Ісусом Христом, повинні бути готові працювати в літній спеці (в переслідуванні) і в холоді зими (на самоті). Ми ніколи не повинні зупинятися, чого б це нам не коштувало!

Після того як Павло змагався добрим змагом і біг життя завершив, він говорив про результат свого досягнення:

2. «Віру зберіг» (2 Тим. 4: 7). Щоб зберегти дану нам віру, ми повинні ділитися нею – така закономірність її зростання. Коли Павло прийняв заклик Христа ділитися благою звісткою про спасіння з людьми свого часу, він розумів, що це шлях боротьби. За його власним визнанням, Павло «не соромився Євангелії» (Рим. 1:16).

Така сміливість приводила його до неймовірних труднощів і протидії ворога. Але ніхто і ніщо не могло змусити його відмовитися від віри і місії, до якої він був покликаний. «Єдина велика мета його християнського життя», писала Еллен Уайт, «полягала в служінні Тому, чиє ім’я колись викликало у нього зневагу; і жодна протидія або гоніння не могли відвернути його від прагнення до неї. Його віра, загартована постійними зусиллями і очищена жертовним посвяченням, підкріплювала і підтримувала його». (Дії апостолів, с. 500).

Апостол Павло був сповнений рішучості зберегти свою віру і ділитися нею! Павло жив відповідно євангельським принципам.

У своєму євангельському служінні він також слідував волі Божій. Одного разу він мав намір відвідати Асію, куди він планував відправитися разом з Силою і молодим служителем Тимофієм. Але у Господа були інші плани, тому «вони не були допущені Духом святим проповідувати слово в Азії» (Дії 16: 6).

Замість цього Господь повів Павла туди, де він отримав Македонський поклик: «Прийди в Македонію і допоможи нам» (9 вірш). Наступного ранку Божий слуга прокинувся і вони «…зараз хотіли піти в Македонію, зрозумівши, що Господь нас покликав звіщати їм Євангелію». (10 вірш).

Серце Павла було настільки віддане Богу, що коли він отримав в видінні заклик відправитися в Македонію, він прийняв його і вважав обов’язковим для себе і його співпрацівників, без всяких питань. Павло не перекладає цю відповідальність на своїх побратимів, але вони разом приймають заклик піти і наставляти учнів в Македонії.

Заклик до Павла, Сили та Тимофія був особистим. Вони відгукнулись на цей заклик, оскільки для них це було доказом їхньої віри і вони бачили важливість цього доручення і визнали своїм боргом ділитися отриманою звісткою.

Вісниця Господня також жила відповідно до Божої волі і покликання. Для неї, як і для апостола Павла, було важливим нести вістку спасіння оточуючим. Коли церква закликала її відправитися в Австралію, щоб розвивати справу Божу на тій новій території, вона вирушила в дорогу, незважаючи на свій похилий вік (їй тоді було 64 роки). Прибувши до Австралії, Еллен Уайт тяжко захворіла. Протягом 11 місяців вона страждала від малярії і артриту. За цей час вона зазнала «найстрашніших  страждань» за все своє життя, однак зазначила, що її страждання обернулися радістю і благословенням. У чому вона бачила позитивну сторону таких страждань? «Мій Спаситель, здавалося, знаходився поруч зі мною. Я відчувала Його святу присутність в моєму серці і була вдячна. Ці місяці страждань були найщасливішими місяцями в моєму житті, через дружні стосунки з моїм Спасителем». (Цей день з Богом, с. 45), – писала Еллен Уайт.

Пережиті страждання зміцнили віру вісниці Господньої. Після того, як хвороба відступила, вона наполегливо продовжила свою діяльність в Австралії і Новій Зеландії. Своїм служінням вона сприяла організації освітнього і медичного установ та інших видів служінь, які продовжують свою діяльність до цього дня.

Тисячі людей були приведені до Христа і навчені служінню завдяки готовності Еллен Уайт пожертвувати особистими інтересами заради проповіді Євангелія.

Висновок:  Ми повинні здійснювати особисту роботу для спасіння  інших, якщо ми теж хочемо зберегти віру. У книзі Служителі Євангелія, вісниця Божа писала: «Коли ми нехтуємо особистою працею з людьми, тоді втрачаємо багато дорогоцінних можливостей, які, використовуючи вчасно, рішуче просунули б вперед нашу справу» (Служителі Євангелія, с. 364).

У 1897 році вона зазначила: «Якщо одна половина доручень була закінчена, то друга означала особисту працю, дану членам Церкви  в їх домах і громадах, отриманий результат був дивовижним». (Рукопис 139 від 1897 г.).

Навіть перед лицем смерті, Павло був здатний проаналізувати своє минуле і зберегти свою віру (2 Тим. 4: 7). Павло прийняв віру, жив з вірою, ділився вірою і боровся за неї. Можливо, тому він міг вигукнути з упевненістю: «Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто прихід Його полюбив». (2 Тим. 4: 8).

Апостол Павло, як ультра марафонець в грі життя, міг вигукнути: «Я переміг! Я закінчив!». Чи не хотіли б ми бути такими свідками і благовісниками?

Кропітка праця «привела мене туди, де я повинен бути», говорить Дін Карнезес. Утвердження Карнезеса викликає питання: «Чи приведе наша праця нас туди, де ми хочемо бути чи ми працюємо, обманюючи себе, що йдемо до мети»? Еллен Уайт говорила: «Апостол заклинав коринтян: «Хто думає, що він стоїть, бережися, щоб не впасти». Він вважав, що якщо вони не будуть пильнувати  і молитися, а закосніють у похвалі і самовпевненості, то впадуть в важкий гріх і накличуть на себе гнів Божий. Але Павло не хотів, щоб вони впали у відчай або розчарування. Він запевнив їх: «Вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її». 1 Кор. 10:13

Павло просив своїх братів частіше замислюватися про те, який вплив на інших справляють їх слова і вчинки, і не робити нічого, що могло б сприяти ідолопоклонству або уражати сумління слабких у вірі, якою  б  безневинною  не здавалася ця справа. «Отже, коли їсте, коли ви п’єте, або (інше) що робите, все робіть на славу Божу. Не робіть спокуси юдеям та грекам, ні Церкві Божій». (Дії апостолів, с. 316).

Павло розумів, що за християнами ведеться спостереження. Він знав, що жителі землі стежать за кожною дією християн і не лише жителі землі, а й жителі інших світів дивляться за ними. Весь Всесвіт, який не згрішив, спостерігає за нами. У посланні до Євреїв 12: 1 апостол Павло  пропонує ряд порад про те, як бігти, щоб стати переможцем.  «Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами»

Чи розуміємо ми це? Ми повинні відкласти всякий тягар, усякий гріх, навіть все, що може перешкодити нам в нашому бігу. Ми повинні віддати Богові все найкраще: наші сили, здібності; відкинути все, що заважає в досягненні нашої перемоги. Це єдиний спосіб добігти до наміченої мети.

Якщо ми все віддамо Господу і будемо бігти з терпінням, то ми в кінці матимемо ту ж впевненість, що і апостол Павло: «Наостанку мені призначається вінок праведности». (2 Тим. 4: 8). Будемо ж продовжувати свій духовний біг, поки Ісус Христос не прийде на цю землю. Тоді наше життя перетвориться і ми будемо жити життям досконалого спілкування з Христом, який тепер супроводжує нас в нашому духовному забігу!

5. Гімн для закінчення богослужіння, “Не багатство земне” (ПС 355, ГН 142). Коментар до гімну: Гімн “Не багатство земне” виконували Адвентисти в перші роки розвитку Церкви. У дні, коли ще не було мікрофонів і підсилювачів, зливи ставали серйозною проблемою для виступаючих. Їх було практично не чутно, особливо якщо вони виступали в наметі. Еллен Уайт опинилася в такій же ситуації в Ньюкаслі, Австралія, в 1898 р. Вона виступала на табірному зібранні в суботу в другій половині дня. Незважаючи на зливу, в наметі зібралося безліч людей. Коли злива посилювалася настільки, що не було чути проповідую чого, збори починали співати. Еллен Уайт згадувала про ці зібрання: «Коли дощ лив потоками, ми виливали нашу хвалу в прославляючих гімнах» (Рев’ю енд Геральд, 11 квітня, 1899 г.). Очевидно, це доводилося робити кілька разів на той день протягом довгої зустрічі, що проходила з третьої години дня і до заходу сонця. Серед гімнів, які виконувалися під час зливи, був також гімн, який полюбився багатьом віруючим, «Не багатство земне». Еллен Уайт використовувала зливу як приклад того, що «Господь зробить для Свого народу, дозволивши Пізньому Дощу Своїх благословень в істині й праведності вилитися на них» (Рев’ю енд Геральд, 11 квітня, 1890 г.). Музику до цього гімну написав Френк Маріон Девіс (1839 – 1897) в липні 1876 г. Він був учителем фортепіано, співаком, диригентом і видавцем християнських пісень. Гімн “Не багатство земне” (На англ. “Моє ім’я записано там”, “Is My Name Written There”) вперше з’явився в пісенному збірнику Адвентистів Сьомого Дня під назвою «Краще перлин», підготовленому Едсон Уайтом (сином Еллен і Джеймса Уайт), У. Стоуном і А. Ойен, виданому в 1881 р Цей збірник був спеціально призначений для використання на євангельських зборах. Пізніше цей гімн увійшов в «Церковний збірник гімнів» англійською мовою, виданий в 1941 р.