ЖИВА ЖЕРТВА ГОСПОДУ

ЖИВА ЖЕРТВА ГОСПОДУ

“Toж благаю вас, брати: заради Божого милосердя, принесіть ваші тіла як живу, святу, nриємну Богові жертву, як ваше служіння розуму” (Римл.12: 1).

А: Служіння Господу має стати жертвою посвячення нашого розуму, фізичних і духовних сил та усього що маємо.

Вст.: – Чимало християн вважають релігію, тобто служіння Богові таким собі додатком.

            – Їх християнство зводиться до відвідування церкви, пожертвувань чи десятини.

            – Вони Богові віддають лише те, що для них не представляє цінності, або сприяє комфорту душі.

            – Проте слово жертва – це найбільша цінність нарівні із життям. Саме цього очікує від нас Господь.

            І. Життя цілковитого посвячення

1. Апостол Павло наводить дуже цікавий приклад цілковитого посвячення: Римл.12: 1.

            – Сюди входить тіло і розум. А що ще може бути ціннішим?

            а) Юдеї в Римі були знайомі з цим прообразним значенням старозавітних жертв. Євр.9:1-3,9.

            б) приносились різні жертви, наприклад: жертви за гріх, жертви обітниці, вдячності. тощо; усі вони мали своє прообразне значення…

            в) Однак була ще жертва “цілопалення” – прообраз цілковитого посвячення, на підставі якої апостол Павло і закликає християн до повної віддачі себе Богові.

2. У той час як при інших жертвах спалювалася для Господа краща ії частина, а м’ясо міг їсти священик, то жертву цілопалення спалювали повністю, без залишку. Ця жертва приносилася по добрій волі в будь-який час і з різних тварин, як про це повідомляється: Левит 1:1-17.

            а) Звернімо увагу не деякі особливості принесення цієї жертви для порівняння:

Якщо приносячи жертву за гріх народу чи священика потрібно було принести в жертву бичка, а за когось з начальників – козла, а за гріх звичайного громадянина тільки козу (Левит 4:3,13-14,22-23,27-28), відповідно до їх відповідальності за провину гріха, то при жертві цілопалення існував інший порядок: кожна людина могла за своєю доброю волею і можливостями принести щось: з великої худоби, або з дрібної, або лише чистого птаха – молодого голуба. Усе це приймалося однаково до уподобання Господові.

            б) Це те ж саме, що Христос сказав у притчі про таланти: Матв.25:14-15.

            – Той, хто був вірний і присвятив свої сили для Господа, повністю використовуючи хоча б навіть один свій маленький талант, колись почує від Господа: Матв.25:23.

            в) Господь очікує, що ми будемо працювати згідно зі своїми силами.

            г) Навіть з обмеженими можливостями, малозабезпечені і люди похилого віку, які не в змозі постійно працювати, вони можуть хоч щось зробити для Господа, як та бідна вдова: Луки 21:1-4.

3. Однак зауважмо: жертва спалювалася цілком, без залишку. Це символізувало цілковите посвячення себе для Господа: нашого часу, засобів, життя і всіх ресурсів. Матв.6:24.

            а) На жертовник клали всі частини тіла, у тому числі й голову, ноги і нутрощі: Левит 1:7-9.

Це означало, що ми віддаємо Господу повністю нашу голову, наш розум, а також руки й ноги, наше серце і внутрішні почуття.

            б) Проте слід зауважити, що перш, ніж спалювати, потрібно було нутрощі і голінки вимити від крові і бруду. Левит 1:9.

– Це означало, що посвячуючи Себе Господу, ми повинні також очистити наші серця, руки й ноги від гріховного опоганення: Марк.7:20-23.

            в) Отже, потрібно спочатку обмитися і очиститися від усього гріховного бруду в крові Христа шляхом цілковитого покаяння і навернення, після чого все подальше життя посвятити для Господа.

            г) Саме це мав на увазі апостол Павло, коли говорив про живу жертву в Римл.12:1-2.

            ІІ. Щоденне посвячення

1. Такі жертви приносились не час від часу, а щоранку і щовечора. Числ.28: 1-6.

            а) Це означало: щоранку і щовечора знову й знову маємо посвячувати себе Господу.

“Ви повинні віддати Богові все: своє серце, волю, служіння – віддати Йому самого себе, аби виконувати всі Його веління. Зі свого боку маємо також прийняти все: повноту благословень в особі Христа, щоб Він оселився у нашому серці, був вашою силою і праведністю. Так отримуємо силу для послуху.

Кожного ранку посвячуйте життя Богові. Нехай це буде найпершою вашою справою. Моліться так: “Візьми мене, Господи! Я повністю належу Тобі. Я складаю всі свої плани біля Твоїх ніг. Використай мене сьогодні в Твоєму служінні. Будь зі мною, щоб усі справи я звершував разом з Тобою”.

Нехай це буде нашим щоденним обов’язком… Представте Йому всі свої наміри, щоб Він послав успіх, або перешкодив їм. Таким чином присвячуйте своє життя Господові день у день, щоб воно все більше уподібнювалось життю Ісуса (Дорога до Христа, с.50-51).

            б) В суботу приносили по двоє ягнят у жертву цілопалення. Числ.28:9-10.

            – Це означало подвійне посвячення Господу в порівнянні з іншими днями.

1. Тепер зауважмо ще деякі цікаві думки. У Старому Завіті різали жертву і вже мертві частини тіла спалювали; це символізувало незаперечний принци: наш Спаситель Ісус через Свою смерть на Голгафі здійснив для нас повне викуплення і освячення. 1Кор.1:30.

            а) Проте апостол Павло пропонує нам віддати себе не в мертву, а в живу жертву для Господа (Римл.12:1). Бог не потребує мертвого тіла, а нашу дійову силу, серце, волю і працю для Нього. Ісаї 38:18-19.

            б) Бог бажає, щоб ми посвятили Йому свій розум і думки, як про це молився Давид: Псал.19: 15.

            в) Він достойний хвали і славослів’я від людей. Псал.103:1; 139:14.

2. Ще одна важлива деталь, на яку потрібно звернути увагу: жертва, яка приносилася у всепалення мала бути без вади – як найкраще, що має людина для Господа. Левит 1:3-10.

1а) Господь докоряв свій народ, коли вони приносили жертву з вадами: Мал.1: 6-8.

            – Це означає, що і ми посвячуючи себе Господу і служачи Йому, маємо бути без вади: Ефес.5:25-27.

            б) Правдиві християни дають для Господа найкраще, найцінніше і найновіше. Навіть гроші на пожертвування – найновіші.

Приклад: Одного разу в Монголії подарували російським послам 200 пачок чаю, про який вони досі не чули і не знали. Посли образилися, вважаючи, що це принижує їхню гідність: “Дали якусь траву” – говорили. Лише пізніше усвідомили, яка це цінність – найкраще, що монголи тоді могли дати.

            в) Так і ми повинні подарувати Господу все найкраще, що маємо і що бажає Господь: Прип.23:26.

            – Нехай ніколи не станеться за принципом: “Візьми собі, Боже, що мені не гоже”. Господь достойний найкращого.

Закінчення

1. Тож будемо чинити за порадою апостола Павла: Євр.13:15-16; Римл.12:1.
2. Хай все наше життя буде спрямоване для слави Божої. Филип.1:20-21.

3. Господь достойний слави і хвали. Об’явл.4:11.