Спочив в Господі Вовк Мирон В’ячеславович

24 листопада перестало битися серце ще одного служителя Божого. Сотні людей з глибоким сумом і важким болем в серці сприйняли звістку про смерть пастора Вовка Мирона В’ячеславовича. Сьогодні втрату близької людини можна розрадити лише надією на Бога і вірою в незаперечні Його обітниці про воскресіння із мертвих і Божу турботу про усі наші потреби.

Вовк Мирон В’ячеславович народився у місті Львові 10 жовтня 1953 року в благочестивій адвентистській сім’ї Вовка В’ячеслава Григоровича і Ганни Дмитрівни. З самого дитинства до душі йому припало духовне життя громади Адвентистів по вул. Г. Гурської, 38, яка знаходилася неподалік його дому. Впродовж свого життя, подібно до його батька, залишався в лоні церкви як її вірний вірянин, а згодом і невтомний служитель.

Середню освіту отримав, навчаюсь у школі № 75 м. Львова. Після закінчення школи вступив до Львівського технікуму радіоелектроніки на спеціальність «технік-конструктор», де навчався впродовж п’яти років. В період навчання у технікумі проходив у 1971-1973 роках службу в рядах Радянської армії у військах зв’язку. 1 червня 1975 року у віці 22 років одружився з Гануліч Надією Володимирівною, з якою прожив у любові і злагоді 45 років, виховуючи трьох дітей: сина Анатолія, дочок Уляну та Галину. Впродовж усього подружнього життя Надія завжди була поруч зі своїм чоловіком у радості та усіх труднощах, помічницею у служінні, і навіть у лікарні до останніх хвилин його життя.

Особливою подією у житті Мирона В’ячеславовича стало хрещення в Церкві Адвентистів Сьомого дня, яке відбулося 1 вересня 1974 року. Служіння в громаді Мирон В’ячеславович розпочав з 1976 року спочатку як керівник суботньої школи, старший диякон, а згодом і пресвітер.

З 1976 року разом зі своєю дружиною бере активну участь у підпільному видавництві «Самвидав», друкуючи різноманітну духовну літературу. В обов’язки Мирона В’ячеславовича входив ремонт друкарських машинок, праця політурника. З 1978 по 1982 роки здобував теологічну освіту, навчаючись під керівництвом Миколи Арсентійовича Жукалюка на підпільних богословських курсах. З 1980 року він стає відповідальним за друк духовної літератури у Львівській області, а також і цілого Західного регіону. Це служіння, повне небезпеки й ризику, тривало до 1991 року. З приходом довгоочікуваної релігійної свободи у 1991 році і утворенням церковної організації Західної конференції на з’їзді Мирон В’ячеславович був обраним керівником літературного відділу, а в 1993 році був рукопокладений в сан пресвітера. На наступних з’їздах конференції в 1994 і 1997 роках переобирався на цю ж посаду. Окрім того, у 1994 році виконував обов’язки пастора першої Львівської громади, а з 1995 по 1997 рік був керівником молодіжного служіння.

У 2000-2003-х роках виконував служіння скарбника Західної конференції (ЗК, наступні 4 роки здійснював пасторське служіння у громаді міста Дубно. З 2007 був пастором у громаді Львів-4, наступні 2 роки – у громаді Луцьк-1. Останнє місце офіційного служіння припадало з 2011 по 2013 рік на посаді керівника пасторської асоціації ЗК.

Перу Мирона В’ячеславовича належать також 2 тома книги «Відповіді пастора», у яких він просто і зрозуміло дає відповіді навіть на найскладніші питання, які стосуються духовного життя.

Сьогодні Церква понесла велику втрату вірного Божого служителя, порадника і просто брата і товариша. Всі, кому довелося бути знайомим чи близьким з Мироном В’ячеславовичем, запам’ятали його як щиру, співчутливу, відкриту, завжди усміхнену людину. Випробування у житті він долав з оптимізмом і вірою в Господа. Легко знаходив спільну мову як із старшими людьми, так і з молоддю. До Мирона В’ячеславовича стосуються слова: «Блаженні ті мертві, хто з цього часу вмирають в Господі… так, каже Дух, – вони від праць своїх заспокояться, бо їхні діла йдуть за ними слідом» (Об. 14:13).