Головне – не забути про Ісуса на Його Різдво

Різдво… Коли сьогодні люди розмовляють про нього, то у багатьох одразу виникає питання: “Яке Різдво святкуєте ви: старе чи нове. 7 січня чи 25 грудня”. Та відповідь, що ані перша, ані друга дати ніяк не пов’язані з народженням Спасителя, викликає  неприховане здивування.

Коли ж мова заходить про деякі аспекти святкування Різдва, то частіше за все спадають на думку 12 особливих страв на святковому столі, відвідування рідних, колядування тощо. Ісус і сам факт Його народження  згадується далеко не серед перших подій відзначення свята. У Європі та Сполучених Штатах ситуація не краще. Різдво асоціюється із Сантою Клаусом, а не з Ісусом, з подарунками один одному, а не подарунками східних мудреців Небесному Немовляткові, із сімейною урочистістю, а не хвалою ангелів і пастухів Спасителю.

Яким чином так сталося, що Санта Клаус зі своїми оленями й ельфами стали головними персонажами Різдва? У чому проблема, що Різдво перетворилося на сімейне свято?Звичайно, нічого поганого у цьому немає. Це хороша традиція. Проте “добре – ворог кращого”. Очікування родичів до нашої оселі не повинно замінити очікування приходу Ісуса на нашу Землю. Подарунки один одному не повинні затьмарити найбільший Подарунок Бога грішному людству, Господа Христа. Зверніть увагу, що у “добрих сімейних” фільмах про Різдво часто показують різноманітні дива, які трапляються на це свято і позитивно змінюють життя головних героїв. Проте, ці дива пов’язують з “магією” самої дати чи з “духом” Різдва, а не з силою Ісуса змінювати і спасати людей.

Як же з’явився Санта Клаус у Різдві? Якщо сказати дуже коротко, це просто пізня середньовічна легенда, яка, на жаль, замінила у свідомості людей справжні події біблійної оповіді. Теж саме стосується колядування та 12 страв. Найчастіше це відголос дохристиянських язичницьких культів. Та ні Христос, ні апостоли, ні їхні послідовники І – II століть ніколи не сприймали Різдво так, як воно трактується сьогодні.

Повернемося таки до дати Різдва. Яка більш точна, 25 грудня чи 7 січня? Насправді це одна й та ж дата (25 грудня) з однієї лише відмінністю. Юліанський календар (яким ще користуються деякі релігійні організації) відстає від наявного григоріанського календаря майже на два тижні. Тому 25 грудня за цим календарем припадає саме на 7 січня сучасного календаря. У радянські часи, до прикладу, відзначали свято так званої “великої жовтневої революції” 7 листопада. Це сталося якраз через різницю між юліанським (старий стиль) та григоріанським (новий стиль) календарями.

Проте у біблійному наративі не згадується точна дата народження Спасителя. За твердженнями дослідників Святого Письма ця подія мала місце або восени, або навесні, коли пастухи ночують зі своїми стадами просто неба. Але аж ніяк не у грудні. Чому ж тоді з’явилася “точна” дата 25 грудня? На жаль, як й у випадку з Сантою Клаусом, це більш пізня традиція, що увійшла в християнство з язичництва.

Саме 25 грудня в різних поганських культах є свята, пов’язані з боротьбою світла проти темряви, коли темна частина доби (ніч) починає зменшуватися. День ніби “перемагає” ніч. До прикладу, саме на цей час припадало римське свято Непереможного Сонця.

Щодо року народження Ісуса, то тут існує ще більша плутанина. Як відомо з біблійного тексту, Ісус народився наприкінці правління Ірода Великого (Матвія 2:1). Це той самий цар, який, намагаючись знищити свого “Конкурента”, додав до злочинів ще й вбивство немовлят у Віфлеєма та його околицях (Матвія 2:16).

Ірод помер у 4 р. до н.е, і хоча існує альтернативна точка зору, що він помер 1 р. до н.е., все одно обидві ці дати визначають смерть Ірода до початку нашої ери, тобто до Різдва Христового. Проте народження Ісуса мало бути до смерті цар Ірода, інакше цей тиран не зміг би влаштувати знищення немовлят Віфлеєма. Проблема полягає у точці відліку нашої ери або Різдва Христового. Її запропонував лише у VI ст. чернець Діонісій Малий, один з відомих представників так званої “групи скіфських ченців“ (родом з римської провінції Скіфія, сьогодні це територія Румунії). Він намагався ввести нову точку відліку християнського літочислення. Вона мала починатись від року народження Ісуса Христа як Засновника християнства, на противагу тогочасним, на кшталт дати заснування язичницького міста Рим чи року сходження чергового імператора на престол..

Сьогодні ми розуміємо, що інформація, якою користувався Діонісій для визначення року народження Ісуса, була помилковою. Народження Ісуса могло відбутися на 5-7 років раніше від дати, визначеної Діонісієм. Проте точної інформації про день, місяць і рік народження Христа у нас немає. Та все ж помилкове літочислення Діонісія залишили як загальноприйняте. Тому, підсумовуючи вищесказане, зазначимо, що на сьогодні людству не відома точна дата народження Ісуса. Єдине, що можна стверджувати, що це відбулося точно не взимку.

Головне, не дата, а подія. “Коли ж прийшла повнота часу, Бог послав Свого Сина, Який народився від жінки…” (до Галатів. 4:4). Повнота часу – це особливий період у земній історії, коли прихід Спасителя був найбільш вдалим з усіх точок зору.  Адже Бог  знає що і коли має відбутися.

Божий народ очікував приходу Месії (“Машиаха” єврейською мовою, дослівно: “того, кого намастили оливою”) з дня гріхопадіння Адама і Єви. Їм була дана обітниця “перша Блага Вістка” про “насіння жінки” (Єви), яке знищить голову змія (сатани) (Буття 3:15). Кожна мати в Ізраїлі протягом  періоду його старозавітної історії плекала надію народити Спасителя.‬‬

У середовищі язичницьких народів “повнота часу” проявилася мінімум у двох аспектах. Назвемо їх умовно “історико-географічний” і “релігійно-культурний”. Так, з позиції історико-географічного аспекту тодішній цивілізований світ був об’єднаний під однією владою в межах однієї мегадержави, Римської імперії. На її території були міжнародна мова, спільні закони, існувала мережа якісних доріг (вітання Укравтодору). Все це сприяло швидкому поширенню християнства у тодішньому цивілізованого світу.

Релігійно-культурний аспект “повноти часу” приходу Спасителя проявився у зростанні розчарування серед язичників у своїх греко-римських богах. По суті, люди створили їх за своїм “образом і подобою”. Моральність цих персонажів, за текстами міфів, була на досить низькому рівні, навіть за людськими мірками. Їхня постійно наростальна кількість та регулярна  “конкуренція” між собою викликали у вірян відразу й антипатію. Перші атеїсти з’явилися не за часів новітньої історії, доби Просвітництва чи Великої французької революції. Вони почали з’являтися у греко-римському світі, як форма протесту проти тодішньої потворної картини світоустрою з надлишком богів, які сварилися, обманювали, заздрили один одному, порушували подружні відносини, і навіть вбивали конкурентів.

З іншого боку, висока моральність релігії євреїв чіткі та зрозумілі норми Божого закону, логічність викладу Біблійної історії на сторінках Святого Письма приваблювали вдумливих представників різних народів до Бога євреїв. Тому у Новому Завіті ми зустрічаємо сотника (центуріона) римської армії, який, за словами самих же євреїв, “любить наш народ і синагогу нам збудував” (Луки 7:5). Інший сотник вже Італійського полку, еліти римської армії, Корнилій, був прозелітом, людиною, яка виконувала майже всі єврейські закони, проте не прийняла обрізання (Дії 10:1). Навернення римлян (а, особливо, військових) у релігію підкореного народу (євреїв) – це неабияке свідчення про велич віросповідання, яке Господь подарував ізраїльтянам.

Тому прихід Спасителя у наш світ був дійсно виконанням безлічі пророцтв Старого Завіту, мрій та сподівань вірних Богу людей всіх часів. До речі, щодо місця народження Ісуса. Вифлеєм Юдейський або Єфрата (Матвія 2:1), не плутати з Вифлеємом в іншому регіоні Ізраїля, було розташовано недалеко від столиці, Єрусалима. З цього міста вів свій родовід цар Давид. Тому за пророцтвом саме тут мав народитися Ісус: “Ти ж, Вифлеєме-Ефрато, – найменший серед Юдиних тисячників (міст з населенням понад 1000 мешканців). З тебе вийде за Моєю волею Той, Хто буде Владикою в Ізраїлі, – хоч Його походження від початку, від часів віковічних” (Михея 5:1). Не місце народження робить людину великою, а сама людина обирає свій шлях.

У зв’язку з відсутністю місця у готелі Йосип з Марією змушені були зупинитися на ночівлю у хліві для худоби, де і народився Ісус (Луки 2:1-7). За Божим провидінням Христос народився у найпростіших умовах, що робить Його близьким до найбідніших верств суспільства. Його першою колискою були ясла, у які кладуть їжу для худоби. Проте Він отримав подарунки на рівні царя, Ким Він, власне і був. Ці подарунки допомогли Йосипу і Марії прожити у Єгипті, куди вони тікали, рятуючи маленького Ісуса від царя Ірода (Матвія 2:13-15).

Дивним виглядає те, що весь ізраїльський народ з нетерпінням чекав приходу Месії, проте коли Він прийшов, Його не впізнали, не прийняли, відкинули й, врешті-решт, розіп’яли (Івана 1:11). Лише невелика кількість пастухів була свідками цього дійства (Луки 2:8-18). Чому так сталося? Чому ті, хто чекали, не прийняли Того, Хто прийшов?

Відповідь проста і трагічна: юдеї чекали Месію-Переможця римлян, а не Страждальця Голгофи. Вони сподівалися відновити царство, славу і силу часів Давида та Соломона й не готові були до Царства всередині людини (Луки 17:21). Вони мріяли про панування, а не смирення, звільнення від земних окупантів, а не свободу від ланцюгів гріха. Апостоли Христові, як представники свого народу, свого покоління, були так само дуже довго заражені цими реваншистськими поглядами. Навіть після Його страждань, смерті та воскресіння, перед самим вознесінням, вони питали: “Господи, чи не в цей час Ти відновиш царство Ізраїля?” (Дії 1:6). Юдеї не просто не впізнали Месію в Ісусі, вони не хотіли бачити Його у Ньому.

Син Божий прийшов спасти цілий світ від найгіршого рабства, гріха, а Божий народ бажав лише звільнення від римлян. Спаситель прийшов дарувати вічне життя, а люди прагнули лише відібрати у поневолювачів свої скарби. Проте чи не повторюється це і сьогодні? Ми часто чекаємо для себе від Вифлеємського Немовлятка здоров’я, грошей і земного щастя, забуваючи про те, що Ісус приніс із Собою значно більше. Він дає не лише повноцінне життя тут, на землі, але й вічне життя разом з Ним. Ісус прийшов, щоб відновити стосунки між людьми та Богом.

Сьогодні ми вже не чекаємо Першого приходу Ісуса, це вже відбулося у Вифлеємі понад дві тисячі років тому. Проте нині ми чекаємо Його Другого приходу, як Він сам і обіцяв: “Хай не тривожиться ваше серце: вірте в Бога і в Мене вірте. В домі Мого Отця багато осель. А якби не так, то Я сказав би вам, оскільки йду приготувати вам місце. І коли піду та приготую вам місце, то Я знову прийду і візьму вас до Себе, щоби де Я, там і ви були” (Івана 14:1-3). Чи віримо ми, що Сам Ісус незабаром повернеться на Землю? Якщо віримо, то чи готуємося до цієї найважливішої події в історії Землі?

Священники, фарисеї та весь ізраїльський народ були впевнені, що очікують Месію. Проте реально вони сподівалися на виконання своїх амбіційних планів, на те, що Бог буде діяти за їхніми примхами. А як справи сьогодні з нами? Чи очікую я Другий прихід Христа, узгоджуючи свої мрії і бажанні з Його волею, викладеною у Святому Письмі? Чи є Другий прихід Спасителя для мене надією, вершиною усіх сподівань?

Уявіть на мить, Сам Всемогутній Творець, Володар Всесвіту, Син Божий був поруч, ходив нерівними дорогами Юдеї, Самарії та Галілеї, а люди цього не бачили. Хоча насправді не хотіли бачити. Не повторимо їхньої помилки! Нині день, щоб зробити крок назустріч Спасителю. Нині час, щоб краще пізнати Його. Ось тепер час сприятливий! Ось тепер день спасіння!” (2 Коринтян 6:2). Не відкладайте питання своїх стосунків з Богом на потім, це потрібно вирішувати сьогодні.

Тому Різдво для нас – це не святковий стіл, подарунки та відвідування родичів та друзів. Це не Санта Клаус чи фільми про дива. Різдво – це історія про Спасителя, Який заради мене і тебе, мій дорогий друже, так-так, саме заради тебе залишив славу Небес, близькість з Вічним Отцем, спілкування з безгрішними ангелами й обрав людське тіло. Він обрав життя у бідності й самозреченні, життя служіння і допомоги нужденним, місію співчуття і спасіння тих, хто заблукав. А згодом – катування, хрест і смерть. Твоє життя для Нього дорожче за Його власне життя. Це час, коли Ісус народиться у моєму і твоєму серці, коли пануватиме у ньому, коли Він буде “Порадником, Владикою, Еммануїлом” саме у моєму житті, у всіх сферах мого життя. Це повинно проявлятися на практиці, бо неможливо любити Бога, й одночасно не любити Його дітей, тих, хто оточує мене (1 Івана 4:20). Нехай на Різдво ми менше витрачаємо на подарунки собі, а більше – на допомогу тим, хто не може нам нічим віддячити, бо саме цьому вчив наш Спаситель (див. Лк.14:12-14). Нехай Різдво буде сповнене добрими ділами у славу Нашого Небесного Отця.

Тому якщо сьогодні тебе запитають чи святкуєш ти Різдво і коли, дай відповідь, що не дата важлива, а подія, що відбулася понад дві тисячі років тому. Ще важливіше – що для мене особисто принесла та знаменна подія. Святкувати чи не святкувати Різдво і коли саме – кожний визначає для себе особисто. Ніхто не має права примушувати наше сумління у релігійних питаннях. Головне – не забувай про Ісуса на Його Різдво, бо Він ніколи не забуває про тебе. Ти – Його улюблене дитя.

Віталій Лебедєв‬‬, релігієзнавець, дослідник Біблії