Дорога віри: як Бог провів нас до Дрездена

Іноді шлях, яким проводить нас Бог, не схожий на рівну, зручну дорогу. Це радше вузька стежина з невідомими поворотами, де кожен крок вимагає віри. Але саме там найяскравіше відчувається Його рука.

У червні наша громадська організація отримала запрошення на міжнародний інклюзивний театральний табір “Territorium11” у Райнхардтсдорф-Шена (Дрезден), який проходив з 27.07 по 31.07. Організатори з некомерційної організації “Integration durch Kunst e.V.” дізналися, що ми опікуємося дітьми з особливими освітніми потребами, і захотіли подарувати їм радість, відпочинок та культурне збагачення. Вони висловили бажання оплатити проживання та харчування, а нам потрібно було привезти шістьох-сімох дітей і чотирьох дорослих за умови, що ми беремо на себе витрати на дорогу.

Постійних спонсорів у нас немає, тому ми з чоловіком вирішили витратити власні заощадження, щоб оплатити квитки дітям та їхнім батькам. Врешті діти, з якими ми займаємося, не чужі для нас і ми відповідальні за них. Окрім того, я активно шукала спонсорів, котрі могли б допомогти покрити інші витрати.

Вже сидячи у потязі, я отримала дзвінок від місіонера із Закарпаття Роберта Біро. Він сказав, що знайшлися люди, готові допомогти з фінансуванням. Я поділилася цією новиною з мамами дітей, котрі їхали разом з нами. Одна з них, Ніка, яка не є вірянкою адвентистської церкви, щиро здивувалася, що церква вирішила допомогти зовсім незнайомим людям.

Дорога до Дрездена була довгою. Ми виїхали з Ужгорода до Чопа, далі — до Праги. В цей час наші подруги, Даяна Стаднік та Кароліна Сливка молилися за безпеку в дорозі і шукали людей у Празі, які могли б нас прийняти до себе на короткий час. Пастор Євген Чебан з дружиною, з адвентистьської громади в Празі, зустріли нас і відвезли до церкви.

«Ісус відповів йому: “Що Я роблю, ти тепер не розумієш, але згодом зрозумієш”» (Євангеліє від Івана 13:7).

У церкві ми змогли переодягнутися перед служінням. Я не вірю у випадковості. Бог зробив так, щоб ми прямо з вокзалу потрапили в Його дім. Після служіння був смачний обід, тепле спілкування, а наостанок пастор подарував Ніці книги, серед яких була «Велика боротьба».

Далі ми поїхали до Дрездена, а потім ще годину до табору, який знаходився майже в лісі, серед краси Божого творіння. Кожного дня для дітей проводили гуртки театрального мистецтва, циркових виступів та екскурсії.

Вже під час нашого перебування там, мені зателефонувала Яна Крічфалушій з новиною: адвентисти Тюбінгена зробили збір коштів для нас. Я мало не заплакала від радості. Наступного дня кошти надійшли на картку і ми змогли покрити всі витрати, які ще залишалися. Така щедрість підштовхнула мам з нашої групи додати решту суми. Це ще більше об’єднало нас.

«І мій Бог нехай сповнить кожну вашу потребу за Своїм багатством у славі, у Христі Ісусі» (Послання до Филип’ян 4:19).

Ніка протягом усього табору читала «Велику боротьбу». Я знову зрозуміла, що у Бога немає випадкових зустрічей чи подарунків. Бог подарував нам надзвичайний досвід, під час якого Ніка отримала чудове свідоцтво щирого християнства, діти – час для відпочинку, а ми ще один доказ Божого керівництва.

Магдалина Смірнова, голова правління Громадської організації “РУХ323”