750 книг та понад 1000 газет: літературні євангелісти діляться історіями про діяльність у Камінь-Каширському

«Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку! Амінь» (Матвія 28:19, 20).

З 22 лютого по 4 березня дев’ять літературних євангелістів з різних куточків України розповсюджували Біблії та духовну літературу на Волині. Протягом десяти днів вони відвідали 14 сіл Камінь-Каширського району. Для когось із місцевих жителів це була перша зустріч з адвентистами, у той час як для інших — відповідь на тривалі пошуки істини.

Місія літературних євангелістів

Коли Ісус возносився на небо, Він доручив Своїм послідовникам важливу місію — проповідь Євангелія в усіх країнах. Попри надскладне завдання, апостоли та перші християни, натхненні Духом Святим, упоралися з ним у І ст. Вони розповсюдили Євангеліє по всій Римській імперії, навернувши до християнства тисячі людей.

Ця місія залишається актуальною для Його послідовників і в наш час. Але якщо в І ст. основним каналом проповіді був учитель, який навчав безпосередньо чи за допомогою листів, у ХХІ ст. засобів отримання інформації стало набагато більше: соціальні мережі, мобільні додатки, штучний інтелект, супутникове телебачення, радіо, особисте спілкування. Та попри все, книги залишаються невід’ємним елементом донесення інформації. Останнім і займаються літературні євангелісти, або колпортери.

Хто такі колпортери?

Термін походить від французького дієслова colporter, яке утворилося шляхом злиття двох слів: col (від лат. collum) — «шия» та porter (від лат. portare) — «нести». Історично колпортерами називали мандрівних торговців, які носили свій товар (переважно книги, брошури та релігійну літературу) у спеціальних лотках або скриньках, підвішених на ремені через шию. З початком Протестантської Реформації у ХVІ ст. ця діяльність набула особливої ваги. Український аналог цього слова — книгоноші.

Місія на Волині

З 22 лютого літературні євангелісти відвідали населені пункти, котрі дуже відрізняються за присутністю в них адвентистів. Так, у деяких із них Адвентистська церква міста Камінь-Каширський активно проводить діяльність протягом кількох років, в інші села книгоноші востаннє заїжджали багато років тому, а в деякі адвентисти прийшли вперше. Населення сіл також по-різному сприймало гостей.

Федір Полегенько розповідає: «У селі Жорнівка я продав Біблію, кілька примірників книги “Бажання віків” та інші видання. Ми занесли багато газет і буклетів у кожен дім. А після обіду поїхали в інше село — Оленине. Там ніхто не виявив бажання не те що придбати літературу, а навіть взяти як подарунок. Відповідали: «дякуємо, ми все маємо», «ми ходимо до церкви», «ми такого не читаємо». Але наприкінці дня знайшлася людина, яка захотіла отримати книгу “Велика боротьба”. Моїй радості не було меж!»

Живий зв’язок у цифрову епоху

У наш час технологічного розвитку, коли євангельська вістка розповсюджується за лічені секунди через Інтернет, може здатися, що служіння колпортерів застаріло. Але це не так. Колпортер не просто приносить книгу — він встановлює зв’язок із людиною, вислуховує її та пропонує підтримку, чого не може зробити жоден алгоритм пошукової системи.

Олександр Забродін ділиться своїми враженнями: «У селі Стобихівка ми розповсюджували книги в неділю після обіду. До мене вийшов чоловік, котрий запитав, хто я такий. Після того як я пояснив, хто я та з якою метою перебуваю тут, він почав розпитувати, чи вірю я в Христа та Духа Святого, чи існує пекло. На останнє запитання я відповів, що, звісно, ми віримо в пекло, проте не у вічні муки. Зав’язалася дискусія, під час якої чоловік стверджував, що адвентисти невірно розуміють тему небесного храму, процитувавши текст Об’явлення 21:22: “А храму я не бачив у ньому, бо Господь, Бог Вседержитель — то храм Його, і Агнець”. На що у відповідь я навів 25-й розділ книги Вихід та Об’явлення 11:19, у яких стверджується про наявність храму на небесах. Хоча жодної книги він не придбав, та я переконаний, що спілкування сприятиме тому, що він звертатиметься до Біблії і надалі в пошуках відповідей для себе». Не всі присутні у соц. мережах

Ще одна важлива причина актуальності діяльності книгонош — старше покоління, яке не завжди користується інтернетом, або ті, хто свідомо уникає соцмереж. Книгоноша стає для них єдиним містком до інформації про біблійну істину.

Валентина Бондарук розповідає: «Я зайшла до літньої жінки. Запропонувала їй книги, на що вона відповіла: “У нас усе є, і ми не беремо сектантської літератури. Нема чого ходити по хатах та дратувати людей! Ми вірні своїй церкві — Українській православній церкві, яка від апостолів і до сьогодні зберігає пряму наступність та апостольську науку”».

Проте після нетривалої, але лагідної розмови Господь спрямував наше спілкування до Божого Слова та Його Закону. Коли ми прощалися, я подарувала їй книгу “Мир, про який мрієш”. Жінка зовсім змінила тон і, проводжаючи мене, щиро сказала: “Спаси вас Господь”».

Результати та підтримка громади

За 8 днів активної праці книгоноші провели значну роботу:

• продали 452 примірники книг різної тематики;
• подарували 147 примірників «Великої боротьби»;
• роздали близько 150 книг «Мир, про який мрієш»;
• розповсюдили близько 1000 газет «Вічний скарб» та флаєрів із контактами найближчої адвентистської громади.

Надійним тилом для колпортерів стала Камінь-Каширська громада, яка забезпечила гостей житлом, їжею та, що найважливіше, постійною молитовною підтримкою.

Бог Сам знаходить людину

Федір під час суботнього богослужіння зауважив: «Відчувається, що Бог іде попереду нас. В одному із сіл я зустрів групу чоловіків. Один із них, Костянтин, запитав, що таке “попечатування”. Я пояснив, що це не ідентифікаційні коди чи чипи. Тема плавно перейшла до Закону та благодаті. Я запропонував йому “Велику боротьбу”, де є всі відповіді, але друзі, на жаль, відмовили його від покупки.

Ввечері я йшов селом, допомагаючи напарниці Олені. Підійшовши до одного з будинків, постукав у двері. Вийшла жінка і сказала, що Олена вже заходила і їм не потрібна духовна література. Я відповів, що таких книг їм ще не пропонували, і показав “Бажання віків”, якою жінка зацікавилася. Ми почали спілкуватися, і виявилося, що Костянтин — це її чоловік, який на той час пішов на богослужіння. Я залишив у подарунок “Велику боротьбу”, яку він хотів придбати, а його дружина попросила книги “Посібник із вивчення Біблії”, “Як Біблія відповідає на питання”, “Християнська родина” та Біблію. Так Господь направив мене туди, де ці книги мали опинитися».

На завершення свого перебування учасники всеукраїнського з’їзду книгонош відвідали місцевий музей. Директорка музею Наталія Пась познайомила їх з історією Поліського краю, що допомогло гостям ще глибше пізнати культуру та минуле нашої країни.

Розповсюджена література — немов осіннє листя, котре вкриває собою землю. Книги й брошури є мовчазними проповідниками, котрі чекають, поки власник відкриє їх, щоб зануритися у пізнання біблійної істини. Колпортери та віряни Камінь-Каширської громади щиро вірять у те, що література, отримана людьми, впливатиме на них і сприятиме позитивним змінам у їхньому житті.

Сергій Шпак, пастор Церкви адвентистів сьомого дня міста Камінь-Каширський