Стасюк Богдан Дмитрович народився 3 лютого 1942 року в селі Помлинові Львівської області.

Після закінчення школи в Новій Кам’янці на Львівщині опанував професію електрогазозварювальника у Львівському професійно-технічному училищі. Потім був період служби в армії, де Богдан Дмитрович отримав звання лейтенанта повітряних сил і мав велику мрію далі служити в повітряних військах.

Обираючи, яким шляхом іти в житті, він почув від сестер такі слова: «Твоя мама від народження посвятила тебе Богові, а ти будеш служити в іншому місці?» Це відіграло вирішальну роль і кардинально змінило його життя. У 1967 році Богдан уклав завіт з Господом через водне хрещення. З допомогою пастора Смика активно трудився для молоді в громаді і був скерований на служіння в церкві села Помлинова біблійним працівником.

Навчався в підпільній богословській школі під керівництвом Миколи Жукалюка, згодом закінчив інтенсивні пасторські курси. У 1972 році одружився з Ольгою Василівною, з якою разом прожили майже 53 роки та виростили двох синів – Костянтина й Ростислава і трьох онуків.

Подружжя Стасюк звершувало служіння в громадах таких міст: Стебника (1975-1983 рр., саме в цей час Богдан Дмитрович був рукопокладений у сан пресвітера; а також у 1985-1989 р.р.), Коломиї (1983-1985 рр.), Соснівки (1985-1989 рр.), Ільниці (1989-1991 рр., де був рукопокладений у сан пастора),  Івано-Франківська (1997-1999),  Стрия.

У 1991 році Богдан Дмитрович був обраний на служіння виконавчим секретарем Західної конференції (громади Волинської, Закарпатської, Львівської та Рівненської областей). З 1994 року виконував служіння секретаря Пасторської асоціації в Західній конференції. Згодом подружжя Стасюк очолювало відділ сімейного служіння конференції, а з 2001 року Богдан Дмитрович трудився пастором-наставником для початківців-служителів Церкви за програмою заснування трьохсот нових громад.

Разом з дружиною регулярно проводили навчання для пасторів та молодих служителів, зокрема за радянських часів викладали  гомілетику в підпільних гуртках і теологічній школі. Активно працюючи все життя, Богдан Дмитрович у 2004 році вийшов на пенсію, але продовжував свою діяльність в Українському біблійному товаристві, часто читав лекції в навчальних закладах про важливість Біблії та її практичне застосування.

 У 2005 році подружжя Стасюк повернулося до Соснівки вже назавжди.

Майже півстоліття Богдан Дмитрович провів у служінні – пастором, проповідником, викладачем Львівської теологічної школи, 12 років служив в адміністрації Західної конференції, брав активну участь у становленні Церкви в часи незалежності, був активним волонтером Українського біблійного товариства, його статті публікувалися в періодичних виданнях Адвентистської церкви та Українського біблійного товариства. Хоч він рано осиротів, не зазнавши повної турботи батька, проте сам по-батьківськи турбувався про кожного ближнього. З Божою допомогою його праця принесла щедрі плоди: багато людей, для яких він працював, стали вірянами Адвентистської церкви. Для співробітників-пасторів він був щирим мудрим наставником. Його серце завжди було відкрите для кожного, хто шукав духовної чи практичної підтримки. Упродовж усієї своєї широкої діяльності Богдан Дмитрович вирізнявся любов’ю до людей, самовладанням, скромністю, смиренням, віддаючи всю славу лише Господу.

5 вересня 2025 року на 84-му році життя завершився земний шлях вірного Божого служителя і пастора Стасюка Богдана Дмитровича.

У серцях усіх, хто знав брата Богдана, залишається подяка Господу за його життя і благословенне служіння.

Церква адвентистів сьомого дня в Україні висловлює щире співчуття рідним та близьким родини Стасюк.

Християни живуть надією на радісну зустріч у Господньому Царстві, про яку писав апостол Павло: «Я звершив добрий подвиг, свій біг закінчив, віру зберіг. А тепер приготовлено мені вінець праведності, який того дня дасть мені Господь, справедливий Суддя, і не лише мені, а й усім, хто полюбив Його прихід» (2 Тим. 4:7–8).

«Світило мого життя схиляється вже до заходу. Я дуже багато думаю про пройдений шлях тривалістю в 50 років, шлях служіння Господу і його церкві» – такими словами Микола Арсентійович Жукалюк почав свою автобіографічну книгу «Через крутые перевалы», надруковану в 2002 р. Ці слова автор записав у віці 70-ти років, думаючи про захід і схил свого життя. Більше