«Бог із нами»: 30 років благодаті та вірності – історія Церкви «Еммануїл» у Мукачево

Передісторія

Перші адвентисти у Мукачево виникли 1919 року. Тоді охрестили двоє людей. Наступне укладення завіту з Господом через водне хрещення відбулося лише через сім років – у 1926 році. Саме тоді розпочинає свій відлік історія першої офіційної адвентистської церкви міста, яка увійшла до всеукраїнської церковної родини.

1995 рік – важливі події в житті Церкви Адвентистів сьомого дня на Закарпатті

З 29 червня до 8 липня 1995 року в Утрехті (Нідерланди) відбувалась 56-та сесія Генеральної Конференції Церкви Адвентистів сьомого дня. Підготовка до неї здійснювалась скрізь, охоплюючи усі регіони, серед них і Західну Конференцію. Усі активно долучалися до організації, планування та координації заходів, щоб забезпечити єдність всесвітньої церкви.

На початку 1995 року відбулось засідання Ради Західної Конференції, де порушували різні запитання, зокрема:

1. Перелікделегатів та гостей на з’їзд.
2. Список учасниківпрограми, які допомагатимуть всесвітньовідомому місіонеру Джону Картеру під час євангелізаційного заходу у Києві (липень-серпень 1995 року).
3. Приїзд доктора Вілмара Гонзалеса з групою студентів для благовістяна захід України (червень-липень 1995 року).

Рішення щодо третього пункту було таким – для кампанії обрали Мукачево.

Активну підготовку розпочали в місцевій церкві, що на вулиці Сільвая, 37, з молитви Президента релігійної організації – Федора Трикура. Створили організаційний комітет з підготовки до події, погодили шаблони плакатів і тексти запрошень, які спрямували до типографії. Там надрукували відповідно 500 афіш та 10 тисяч запрошень. А з місцевою владою погодили експлуатацію Будинку культури.

Для студентів, а також для промовця та його дружини, знайшли місце тимчасового проживання. Запрошені гості приїхали завчасу і брали активну участь у поширенні рекламних матеріалів.

За день до початку програми доктор Гонзалес влаштував підготовчу нараду, де розподілив обов’язки: хто співатиме, які псалми виконуватимуть, хто зачитуватиме оголошення, зустрічатиме гостей, вітатиме їх на вході та реєструватиме відвідувачів. Щодня він збирав студентів та членів церкви для особливої молитви. Особисто підготував подарунки – друковану продукцію.

Перша євангельська програма

Настав перший день події. Усі, згідно з настановами Віктора Гонзалеса, були на своїх місцях. За 10 хвилин до початку зал був майже порожній, хор якраз мав репетицію. Спікер підійшов до колективу, зупинив спів і запропонував помолитися. Потім попросив занести до залу всі лави. Хтось здивувався і запитав:

– Навіщо, якщо зал пустий?

Проповідник відповів коротко:

– Робіть те, що кажу.

І сталося диво – уже за кілька хвилин Будинок культури швидко наповнився охочими слухачами. Довелось навіть звернутись до членів церкви, щоб звільнили місця для гостей. Така повна зала була щовечора впродовж тижня – аж до лекцій про суботній день і чисту їжу. Після цього кількість слухачів зменшилась.

Євангелізаційний захід супроводжували своїм служінням хор та ансамблі, а також виконавці різних музичних номерів. Інколи спікер сам грав на скрипці або разом з Вікторією Плугатарьовою. Великим помічником в організації заходу для пастора Іллі Пірчака був Михайло Спасюк, а також Магдалина Плугатарьова, Віолетта Сапович, Вікторія, Марта та Михайло Брунець, а також Степан Вашш зі своїми доньками та інші брати й сестри, адже жваво долучалась уся громада.

Команда промовця відвідувала зацікавлених людей удома, за їхнім обумовленим бажанням. Після лекції про Заповіт із Господом через водне хрещення прозвучав заклик до вивчення додаткових уроків підготовки до таїнства. І таке бажання висловили понад 100 людей!

Водне хрещення та народження нової громади

Саме доктор Гонзалес запропонував створити нову спільноту з новоохрещених. Дехто сумнівався, мовляв, якщо вихреститься 50 людей, тоді можна буде ставити запитання перед Західною Конференцією про офіційне заснування. Проповідник запевнив, що охочих буде більше.

Під час першого обряду хрещення, у суботу, охрестили 39 людей. Спікер привітав їх і оголосив, що через тиждень обряд відбудеться знову. Тим часом він разом із місцевим пастором шукали будівлю для богослужінь. Невдовзі обрали Дім школяра, уклали договір і сплатили оренду за рік.

Наступного тижня відбулося друге хрещення – ще 30 чоловік уклали Завіт із Богом. Усіх новонароджених запросили на служіння в найближчу суботу.

Так, 22 липня 1995 року в Мукачево утворили громаду Церкви адвентистів сьомого дня. Через два роки після численних опитувань та обговорень, обрали назву «Еммануїл».

Протягом перших п’яти років спільнота збиралась в Домі школяра – за постійної підтримки Вілмара Гонзалеса.

Після його кампанії, відбулось ще кілька заходів за участю, як міжнародних проповідників, так і українських. Кожна з подій сприяла поширенню Вістки Євангелія ще більшій кількості жителів міста. Тож, нові люди постійно приєднувались до цієї церкви.

Організація служіння відділів

У «Еммануїлі» організували служіння відділів, малих груп та хору. Після завершення програми, Вілмар Гонзалес ще місяць перебував в місті, допомагаючи та підтримуючи новостворену спільноту.

В першу суботу на богослужінні спікер запропонував влаштувати ділові збори громади. Під час яких він поцікавився, хто бажає служити Богу. Звісно, руки підняли усі присутні. Далі промовець відверто запитував кожного про їхні професійні здібності. Зокрема, хто є викладачем, секретарем, бухгалтером, касиром… Так були обрані вчителі Суботньої школи, яким, окрім викладання уроку у класі, доручили організувати домашню церкву; секретар; скарбник, керівник відділу здоров’я та інші. На служіння пресвітера та старшого диякона запросили братів з першої громади.

Під час євангелізаційної кампанії проповідник звернувся з проханням до сестри Магдалини Плугатарьової щодо організації хору тут. Пізніше до неї долучилась Віолетта Сапович, яка завзято навчала хористів славити Господа. Хор постійно збирався на репетиції та невтомно служив, як для рідної громади, так і в інших містах. Зокрема, колектив їздив прославляти Бога співом у Львів, Луцьк, Ільницю та інші міста й країни. Такі як Угорщина та Румунія, до прикладу. Хор Церкви «Еммануїл» багато років прикрашав богослужіння своїм співом та підсилював сповіщення Звістки, яка лунала з-за кафедри під час проповідей.

Одним із важливих елементів місіонерської роботи був Відділ здоров’я, який спочатку очолював Володимир Кондратюк. Пізніше йому допомагали Іван Голомб та Анна Пірчак.

Усі три мукачівські громади адвентистів разом регулярно організовували дитячі літні табори, «Країни здоров’я», квести та інші євангельські проєкти.

Під час двох паводків у місті, у співпраці з ADRA надавали допомогу жителям Мукачево. Зокрема, вдалось відремонтувати 50 будинків від наслідків підтоплення.

Віряни брали активну участь у служінні людям також на початку повномасштабного вторгнення. Тоді зал церкви трансформували на притулок для людей з різних куточків України. У співпраці з організацією «Регіон Карпат NEEKA», підтримували людей, що перебували в Домі молитви та надавали їм усебічну допомогу.

Впродовж останнього року активно проґресує робота з підлітками та клуб «Слідопит».

Подальший розвиток Церкви «Еммануїл»

Будівництво власного Дому молитви

Будівництво власного Дому молитви розпочалось з приїзду Михайла Мурги. Оглянувши будівельний майданчик, звершили молитву та організували спеціальний комітет, до якого входили брати Дмитро Жиган, Семен Різак та Василь Різак та В. Пилипенко. Вони й займались детальним плануванням та підготовкою до споруджувальних робіт.

Загалом будівництво тривало орієнтовно 4 роки, з кінця 1995 до 2000 року. До першого урочистого богослужіння, яке відбулось 26 листопада. Це було весілля Альберта та Альони Пірчак. Після цієї події члени церкви виявили бажання мати богослужіння у власному закладі, попри те, що роботи всередині тривали ще два роки.

Господь благословляв свою церкву на кожному етапі будівництва, зокрема, зараз стисло йтиметься про встановлення системи опалення. Одного разу у місто приїхав брат Ганс Гурцел, який попросив відвезти його на Львівщину аби знайти могилу своїх предків. Михайло Брунець погодився допомогти. По дорозі чоловіки обговорювали поточні проблеми пов’язані з новобудовою. На це гість відповів:

– Проблеми нема. Зберіть трохи грошей, а решта за мною.

Так і сталось – віряни принесли можливу суму на обладнання, а решту необхідного придбав Ганс, після чого він особисто переймався встановленням цієї системи. Впродовж процесу роботи, навіть діти усіляко намагались допомагати виконувати дрібні роботи у залі.

Також особливу підтримку і підмогу у будівництві споруди надали брати Томаш Буй та Рудольф Кедвек. Вони посприяли у придбанні та доставленні плитки для всієї будівлі.

Створення Центру впливу та відкриття школи «Еммануїл»

Після створення громади «Еммануїл» з’ясували, що серед її членів є 15 медичних працівників. З’явилась ідея створити Центр впливу з медико-місійним напрямком служіння. Тож, разом з організаціями «Регіон Карпат NEEKA» та «Місія Апостола Луки» розпочали планування та реалізацію цього проєкту.

У 2014 році у місто приїхала делегація з Євро-Азійського Дивізіону, зокрема, Президент дивізіону Білл Біаджі та керівник відділу освіти Володимир Ткачук. Відвідавши спільноту, вони зацікавилися ініціативою. Після обговорення, управлінці запропонували спрямувати сили на розвиток адвентистської освіти на базі Центру впливу і пообіцяли зі свого боку відповідно фінансування. Поміркувавши над перспективою піднесення християнської освіти в місті, керівники Церкви «Еммануїл» погодили зміну напрямку задуму. Через місяць після цієї зустрічі, обіцяну суму від спонсорів отримали та розпочали активно переобладнувати кабінети Центру впливу для потреб початкової школи.

Влітку 2014 року Ольга Бабиченко та Діана Плугатарьова побували на конференції у Бучі. Після повернення ці сестри енергійно розпочали підготовку до відкриття школи. Відтак, вперше День знань у першій приватній християнській школі «Еммануїл» у Закарпатській області відбувся 1 вересня 2014 року. Спочатку це були 2 класи – підготовчий та перший. Перший був прикріплений до школи №20 міста. Там навчались п’ятеро учнів, усі вони були дітьми членів церкви. У підготовчій групі було 7 учасників.

Новими вчителями, окрім зазначених двох сестер, були: Євгенія Зайченко, О. Баранник та Олена Пірчак. Школа зростала і щороку відкривали новий клас. А згодом і музичну студію при установі, яку очолила Галина Тершак. Також школярі мали можливість брати участь у факультативі із вивчення угорської мови.

Першою очільницею була Ольга Бабиченко. Після неї: Віталій Лебедєв, Євгенія Зайченко, Надія Вилегжаніна та Інна Коропець, яка обіймає посаду дотепер.

Сьогодні школа «Еммануїл» є потужним Центром впливу. Щоденно здобувачі освіти тут чують про Ісуса та Його любов до кожного із них. У співпраці з Церквою, щороку відбуваються заходи для батьків та учнів, які допомагають об’єднувати родини та ділитися Божим милосердям.

Пастори, які звершували служіння в громаді «Еммануїл»:

1. ІлляПірчак – 1995-2012 роки.
2. АнатолійТершак – 2012-2018 роки.
3. ЮрійДрузд – 2018-2020 роки.
4. ВладиславБерецкі – 2020-2022 роки.
5. СтаніславПрокопець – 2022-донині.

Історія цієї Церкви – це літопис вірності, молитви й посвяти людей, які довірили своє життя Христові. Та ця історія не завершується сьогодні. Вона продовжується у нових поколіннях, у кожному серці, що відкривається для Бога, у служінні, яке звершують з прихильністю. Бо «Еммануїл» – це не просто назва. Це нагадування: Бог із нами – і сьогодні, і завжди.

Редакція Нелі Музичко