Роздуми про творіння та еволюцію

Питання походження життя цікавило людину з давніх-давен, адже знаючи звідки ти вийшов, легше спрогнозувати своє майбутнє. І, найперше, що одразу спадає на думку при розмірковуванні про виникнення життя — це теорія еволюції. Дійсно, для багатьох людей еволюція — єдина концепція походження життя у тому вигляді, який нас оточує. Теорія, запропонована Чарльзом Дарвіном у ХІХ столітті, швидко найшла своїх прихильників, і на сьогодні є провідним вченням про виникнення і розвиток життя на Землі. І хоча протягом століть дослідники пропонували різні, у тому числі й екстравагантні пояснення походження життя, за теорією еволюції закріпилася “пальма першості” прихильності наукової спільноти. Проте поширеність цієї теорії не робить її єдиною концепцією виникнення феномену життя на нашій планеті (як, наприклад, загальне поширення Windows не робить її єдиною операційної системою для всіх персональних комп’ютерів — існують ще MacOS, Linux тощо).

На сьогодні існує декілька концепцій зародження життя:

1. Еволюція, а точніше біохімічна еволюція: теорія, яка стверджує, що життя виникло в результаті складних хімічних реакцій, які відбувалися на ранній Землі. За цією теорією, прості органічні молекули, такі як амінокислоти та нуклеотиди, спочатку утворилися з неорганічних речовин, а потім об’єдналися в складніші структури, які згодом еволюціонували в перші живі організми. Це і є відома нам зі школи класична теорія еволюції.
2. Панспермія: за цією теорією, зародки життя були занесені на Землю з космосу, наприклад, на метеоритах, космічними променями або інопланетним розумом. Проте як виникло життя за межами нашої планети ця теорія не пояснює.
3. Самозародження: ця теорія, яка була популярною в минулому, стверджувала, що живі організми можуть виникати з неживої матерії. Проте, численні експерименти, зокрема видатного французького мікробіолога та хіміка Луї Пастера, спростували цю гіпотезу. Сучасна теорія еволюції намагається дистанціюватися від концепції спонтанного зародження, вважаючи її антинауковою. Дійсно, середньовічні уявлення про виникнення щурів з брудної білизни або мух з гнилого м’яса сьогодні викликають усмішку в освіченої людини, проте спонтанне виникнення живої клітини мільярди років тому з “первинного бульйону” найпростіших хімічних елементів під дією електричних розрядів, сонячної радіації, геотермальної активності чи інших зовнішніх чинників, по своєї суті, є процесом “самозародження”. Тому сучасну біохімічну еволюцію можна, якоюсь мірою, вважати свого роду “еволюцією” (даруйте за тавтологію) гіпотези спонтанного самозародження.
4. Теорія стаціонарного стану: за цією теорією життя ніколи не виникало, адже воно завжди існувало — просто з плином часу змінювало свої форми.
5. Креаціонізм: ця теорія вважає, що життя виникло внаслідок акту творіння, здійсненого Вищою Силою. І хоча серед креаціоністів існують різні підходи щодо віку Землі (від 10 тисяч років до 4,6 мільярда, як в еволюціоністів), ролі еволюції у біологічному різномаїтті форм життя (наприклад, компромісна концепція теїстичної еволюції вважає, що Бог використовував саме еволюцію у процесі творіння життя, інші ж напрями креаціонізму заперечують макроеволюцію, що призводить до виникнення нових видів живих істот) та тлумачення перших розділів книги Буття (від буквального розуміння до символічного й метафоричного) спільним для всіх цих концепцій є те, що визнається «Розумний задум» у виникненні життя, є Вишній Творець, а не сліпа випадковість, як говорять попередні чотири теорії походження життя.

Ми з’ясували, що гіпотез щодо виникнення життя існувало чимало — чому ж тоді саме еволюція вважається науковою, а за іншими підходами закріпили статус “ненаукові”, “антинаукові” або просто “міфи”? Найчастіше це пояснюється тим, що, мовлять, лише теорія еволюції має неспростовні докази своєї істинності, а інші концепції не можуть такі докази надати. Насправді довести істинність, чи хибність тієї чи іншої теорії досить складно, якщо взагалі можливо. По-перше, виникнення життя — це надзвичайно складний процес, який неможливо на сьогодні відтворити у лабораторних умовах, і чітко зазначити яким саме шляхом життя з’явилося. По-друге, попри численні дослідження, у вчених немає прямих доказів, які б однозначно підтверджували будь-яку з наявних теорій. Тобто, навіть найкращі докази теорії еволюції не є “неспростовними аргументами” на її користь. Часто висновки, які ми отримаємо від аналізу викопних решток залежать від переконань дослідника: еволюціоніст “бачить” в них докази на користь еволюції, прихильник же іншої концепції розтлумачить знайдене на користь своєї концепції. По-третє, вчені припускають ймовірність існування додаткових ще невідомих нам факторів, які вплинули на виникнення життя на Землі. Сьогодення і момент (чи процес) виникнення життя розділяє величезна прірва часу, тому однозначно стверджувати що саме за нашою теорією відбувалися ці події було б самовпевнено. Тому ми підходимо до важливого моменту у розумінні концепцій походження життя: кожну з них довести “неспростовними аргументами” неможливо, тому для прихильника тієї чи іншої теорії залишається “момент віри”, тобто, навіть вчений-еволюціоніст повинен “вірити” (як би дивно це не звучало!) у свою теорію, оскільки повних доказів його правоти не існує, кожна з наведених теорій має свої “білі” плями. Проте подібно до релігійних фанатиків середньовіччя, які заперечували право на існування іншого світогляду, окрім своїх релігійних догм, сучасні еволюціоністи активно протестують проти будь-якого впровадження альтернативного погляду на походження життя, окрім еволюційного. Це стосується, у першу чергу, процесу викладання креаціонізму у школах та університетах, який одразу таврують як “антинауковий”, “релігійний світогляд”, або як “мракобісся”. У відкритих листах науковців-еволюціоністів до Ради Європи та Європарламенту підкреслюється важливість “наукової основи в освіті”, таким чином опосередковано заперечується будь-який науковий підхід у вченні креаціонізму, що є, на наш погляд, ознакою упередженості.

Ще раз поглянемо на перелік гіпотез походження життя. Панспермія не пояснює механізм виникнення життя, вона виносить його за межі нашої планети. Тому розглядати її як теорію походження життя на Землі можна скоріше умовно. Теорія стаціонарного стану стверджує не лише про вічне існування життя на Землі, але й про вічне існування самої планети, що умови на ній завжди були сприятливі для існування життя. Тобто, ця концепція не розглядає причини походження життя, оскільки вважає що життя є незмінною категорією. Теорія самозародження з часом була поглинута теорією еволюції. Тому у сухому залишку ми маємо лише дві діаметрально протилежні концепції походження життя: еволюція та креаціонізм. І у цьому протистоянні не можна однозначно стверджувати, що еволюція “давно доведена”, а креаціонізм — це “антинаукове, релігійне вчення”. Часто “неспростовні докази” теорії еволюції не є такими насправді. Наприклад, пристосування до зміни умов навколишнього середовища і мутації не призвели до виникнення нових видів живих істот протягом всього часу спостережень, ми бачимо лише збільшення різномаїття в межах одного виду. На сьогодні не існує безлічі перехідних форм (якщо еволюція триває постійно), а ті, кого вважали перехідною формою — втрачають свій статус (наприклад, відомого викопного археоптерикса вже не всі еволюціоністи вважають перехідною формою). Органи, що раніше вважали рудиментами виявилися дуже важливими. Наприклад, апендикс, який довгий час “таврували” як “рудимент”, “непотрібний” і, навіть, “зайвий” орган (можна згадати операції з видалення апендикса “на всяк випадок” за радянських часів) – насправді має кілька важливих функцій: захисну, секреторну, ендокринну, імунну, травну (причому вивчення ролі апендикса у людському організмі ще триває). Навіть, наявні викопні рештки, як ми вже зазначали вище, можуть свідчити як на користь еволюції, так і бути аргументом проти неї — часто все залежить від переконань дослідника-археолога. На жаль, маємо визнати, що наука не завжди може бути об’єктивною.

Чому ж еволюція настільки популярна? Відповідь може критися не у кількості доказів на її користь чи ґрунтовності аргументів апологетів. По суті, вибір залишається між двома концепціями: еволюцією і творінням. А творіння передбачає наявність Творця. Ось тут і ховається уявна “перевага” теорії еволюції: вона надає своєму прихильнику ілюзію “незалежності від Бога”, оскільки постать Творця у креаціонізмі передбачає відповідальність людини як моральної створеної істоти. Іншими словами, еволюція ніби “прибирає” зі сцени життя Бога, створюючи дуалізм матерії-енергії, які вічні за своєю природою, перебувають у постійному розвитку, проте ніяк не “обмежують” (на думку еволюціоністів) людину у морально-етичному аспекті. “Якщо Бога немає — тоді все дозволено” – ось логічний висновок з теорії еволюції. Звичайно, варто одразу зауважити, що не можна стверджувати, що всі послідовники еволюційної теорії — аморальні люди, а ось всі креаціоністи — навпаки, дуже моральні особистості. Це були б вкрай невірні висновки, все залежить від конкретного індивідуума, тут не можна узагальнювати. Проте факт залишається фактом: за еволюцією ми з вами, дорогий читачу, лише “високорозвинуті мавпи”, тварини, що перебувають у відносинах “виживає сильніший”. Можливо, хтось заперечить і зазначить, що автор дуже все спрощує, тому що людська цивілізація — це дуже складна структура, а людська свідомість і мораль за мільярди років еволюції опинилися на недосяжному для мавпи рівні. Але всі ці аргументи не заперечують факт нашого тваринного походження (за думкою еволюціоністів.) Так сама як боротьбу за виживання ніхто не скасовував, лише її форми у людському суспільстві суттєво вирізняються від тваринного світу.

Тепер поглянемо на альтернативу — на біблійне оповідання про створення Землі та життя на ній. На перший погляд, розповідь про творіння здається читачеві дуже простою і недеталізованою. Проте уважний дослідник побачить чітку структуру у тому, як Бог творив нашу планету і заселяв її живими істотами. Біблійний текст книги Буття подає нам тиждень творіння за структурою “три-три плюс один”: три дні Бог творив середовище, три дні Він це середовище наповняв, а останній день (сьомий) був відокремлений для відпочинку, споглядання чудес творіння та спілкування з Творцем. Так, у перший день Бог створив світло і відокремив темряву (створення середовища), а у відповідний йому четвертий день Творець поставив Сонце і Місяць керувати днем і ніччю (наповнення середовища). У другий день відбулося розділення атмосфери від поверхневих вод (створення середовища), а у відповідний цьому п’ятий день Господь наповнив небо (атмосферу) птахами, а води — морськими, річковими й озерними мешканцями (наповнення середовища). У третій день Бог створив сушу і рослинність на ній (створення середовища), а у наступний день цієї пари — у шостий — виникли сухопутні істоти та людина (наповнення середовища). Отже, бачимо, що біблійний текст подає нам не хаотичне виникнення різноманітних живих істот, а чіткий план Бога зі створення комфортних умов для усіх живих організмів. Це свідчить не лише про мудрість і силу Бога як Творця, а й про Його велику любов до свого творіння. Подібно як батьки готуються зустріти новонароджене немовля, так і Господь готував цей світ до появи людини — вінця творіння.

Не дивлячись на заперечення атеїстів, Біблія цінує людину, підіймаючи її на найвищий шабель — вінець творіння. Для християнина інша людина — це його брат або сестра за правом творіння, тому що всі ми пішли від перших людей — Адама і Єви. Але Біблія йде далі й говорить, що людина — образ і подоба самого Бога. Богослови можуть довго сперечатися, що мається на увазі під словами “образ і подоба”, проте незаперечним є той факт — автори Біблії вважали людину схожою на свого Творця. Зауважимо: людина, за біблійним оповіданням, схожа не на мавпу, дельфіна, ведмедя чи якусь іншу живу істоту, а на самого Володаря Всесвіту. Мабуть, вищої оцінки нашої цінності та нашого статусу як людей не існує!

“Образ і подоба Божа” свідчить про людей як моральних істот з правом вибору і відповідальністю за свій вибір, зі здатністю до творіння (у межах своїх можливостей), прагненню до краси й досконалості (подібно як Бог творив чудовий світ і оцінював Свою працю), до розвитку. “Образ і подоба Божа” у зворотному боці свідчить про Бога як Особистість, а не Силу, розлиту у Всесвіті, тому що люди є особистостями, а не аморфною силою чи енергією. Ми не можемо надавати Божеству багато антропоморфних рис (біблійних текстів, що описують як виглядає Бог є досить мало), проте створення нас за “образом і подобою Бога” унеможливлює уявлення про Бога Біблії як безособові Сили чи Енергії.

Сучасне ставлення до історії творіння, як вона записана у першому розділі першої книги Мойсея — Буття — є досить різним: від буквального сприйняття тексту до символічного тлумачення акту творіння. З давніх-давен біблійний текст сприймався, у першу чергу, буквально, тому й історію виникнення Землі, Адама і Єви юдеї та християни розуміли як реальні події. Сам Ісус (див. Матв. 19:4) і Його апостоли (див. 2 Кор. 11:3) вважали перші розділи книги Буття буквальною розповіддю. Якщо так вчив Сам Ісус, що ми можемо додати або виправити, чи не так? Проте сьогодні в угоду науковому радіоізотопному датуванню історії (який дає Землі приблизно 4,54 мільярда років) багато християн розтлумачують перші 10 розділів Біблії символічно чи алегорично, починають проповідувати, що Бог використовував еволюцію, щоб створити наш світ і людину в ньому. Ця компромісна позиція виглядає, на перший погляд, привабливою, оскільки ніби й Бога не відкидає, і з сучасними науковими знаннями узгоджується. Але проблема символічного чи алегоричного тлумачення початку книги Буття призводить нас до відкидання не лише буквального творіння за шість днів, а й сприйняття історії про гріхопадіння як міт або алегорію, у зв’язку з цим викупна смерть Ісуса на хресті стає непотрібною для нас, неактуальною, оскільки гріхопадіння як такого не було, а людство еволюціонує і прогресує. Смерть, за такою думкою, вже не є карою за гріх (Рим.6:23), а, навпаки, засобом, завдяки якому відбувається еволюція тваринного світу й розвиток суспільства. Смерть є вічною, за таким поглядом, а не непрошеним гостем, що прийшов у Всесвіт через гріхопадіння. Отже, бачимо, що важливість правильного розуміння історії творіння важко переоцінити, оскільки еволюція та спроби її з’єднати із біблійним оповіданням призводять до руйнування підвалин християнського світогляду.

Деякі християни вважають, що взагалі не потрібно порівнювати Біблію і наукові знання — це, на їхню думку, зовсім різні сфери сприйняття дійсності: вони не можуть суперечити (на думку цих людей), оскільки описують різні світи — духовний і реальний. Але тоді за цією позицією виходить, що Біблія — непрактична книга, вона далека від реального життя і не може описати навколишню дійсність. Проте виникають логічні запитання: “Чому Бог Біблії проявляв Себе в реальних подіях, впливав на історію, якщо Біблія, на думку цих християн, символічна і не пов’язана із реальним життям? Чому Ісус та автори Біблії використовували історії з реального життя, зовсім не натякаючи на їхній символізм чи абстрактність?” На нашу думку, не можна розділяти Біблію і реальність, Слово Боже варто вважати практичною книгою, яка дає рекомендації та поради, закони й постанови до всіх сфер життя, а не лише “духовних”. Біблія показує нам напрямок життя, дорогу спасіння. І хоча Біблію не можна вважати підручником з питань походження життя, Господь залишив на її сторінках коротку, проте чітку історію творіння, яка вказує на статус людини як Божої дитини, на наш родовід, розповідає про трагедію гріхопадіння і вказує на Спасителя й Викупителя.

“Хто я: продукт еволюції чи дитина Бога-Творця?” – це не просто теоретичне питання, яке здається далеким від буденного життя пересічної людини. Насправді це світоглядне питання, яке визначає наше ставлення до себе, до ближніх, до навколишнього світу. Відповідь на це запитання показує напрямок нашого життя, формує наші орієнтири й ціли. Тому, дорогий читачу, варто серйозно замислитися над минулим, щоби краще розуміти своє майбутнє, варто визначитися зі своєю історією, щоби не повторювати помилки минулих поколінь.

Віталій Лебедєв‬‬, релігієзнавець, дослідник Біблії