Життя жінки-служительки Магдалини Дорнбах у радянський період

Життя жінки-служительки Магдалини Дорнбах у радянський період

На основі архівних джерел Закарпатської області висвітлені основні події з життя та діяльності адвентистського пресвітера Магдалини Дорнбах. Доведено, що в радянський період обіймати посаду служителя протестантської церкви було небезпечно для життя і поготів, коли посада пресвітера в продовж десятків років належала жінці — члену церкви Адвентистів сьомого дня.

ХХ століття відзначилось особливим розвитком феміністичних рухів, в яких неодноразово робився акцент, що жінка має однакові права з чоловіком у всіх сферах суспільного життя. Суспільство прийняло цю думку. Однак серед християнських деномінацій роль жінки в церкві є досить суперечливою та дискусійною темою, не зважаючи на те, що в Біблії містяться свідчення про жінок лідерів, керівників народу та пророчиць [4, с. 15]. Сьогодні на пострадянському просторі тема жінка як служитель в церкві залишається дискусійною і це вкрай рідкісне явище. Лідируючу церковну посаду в радянський час жінка обіймала вкрай рідко — це було виключення ніж правило, і допустиме тільки серед невеликої кількості протестантських громад. В цьому ключі випадок, на який ми звернено увагу, є досить цікавим та унікальним. На основі архівних документів та спогадів очевидців ми дослідимо життя та діяльність Дорнбах Магдалини Юріївни — пресвітера Мукачівської громади Адвентистів сьомого дня.

У своїй автобіографії, яка датується 20 червням 1947 року, вона пише, що народилась в Будапешті 2 вересня 1907 року. Виховувалась батьками. Члени громади, яку вона відвідувала, часто ласкаво називали її маму Момочка, що з угорської означає бабуся. Батька звали Дьордь, однак в архівних документах він записаний, як Юрій. Магдалина мала двох молодших братів, один з них жив в Угорщині, у Будапешті, а другий — у Швейцарії. У 1921 році Магдалина закінчила чотири класи середньої школи. До 1936 року допомагала батькам вдома, тоді її батько працював поліцейським в Вишкові. З 1937 по 1944 р. працювала кухаркою, там де готувалась їжа для бідних. Потім доглядала за своєю мамою. Поки була жива її мати, вони жили разом.

Власної сім’ї Магдалина не створила з невідомих для нас причин. Деякі стверджують, що так вона присвятила своє життя на служіння Господу, свідомо відмовившись від власної сім’ї. Деякий час проживала в містечку Вишково, Тячівського р-ну.. Невеликий білий будиночок розташовувався недалеко від дитячого садку в центрі селища. Досліджувала Біблію і прийняла хрещення в 1933 р. в церкві Адвентистів сьомого дня. З середини 1940-х р. мешкала в місті Мукачево, Закарпатської області за адресою вул. Духновича 138 [1]. З записів книги церковного членства громади Адвентистів сьомого дня міста Мукачево ми дізнаємось, що в 1945 р. вона приїхала в Мукачево [13]. Угорське керівництво церкви направило її на цю територію в статусі біблійного працівника.

В середині ХХ ст. велика кількість населення в краї розмовляло угорською мовою. Тому в багатьох адвентиських громадах Закарпаття, наприклад: Берегово, Виноградово, Мужієво, Мукачево богослужіння проводили виключно угорською мовою або з перекладом на російську. Служителі Доктор М.Г., Белла О. М., Куриляк І. Ф., Пірчак І. А., Хіминець І. В. та інші володіли не лише українською, російською, але угорською мовами, що давало їм можливість звершувати служіння для різних етнічних груп Закарпаття. Дорнбах М. Ю., будучи за національністю угоркою, активно брала участь у житті церкви. Деякі говорять, що вона не володіла російською мовою, їй перекладали, інші — що слабо володіла. У нас є декілька підписаних її ім’ям листів, тому остаточно не будемо стверджувати цю інформацію.

В несприятливі для релігійних конфесій часи, а саме з кінця 1944 р., коли територію краю приєднали до УССР, радянське керівництво почало впроваджувати власну релігійну політику [3, с. 236]. В області почався процес ліквідації греко-католицької церкви, релігійні громади обмежили у правах, деяких служителів ув’язненили. Підчас лихоліття Другої світової війни, коли лінія фронту наближалась до Закарпаття, багато угорців налякані наближенням Радянської армії переїхали в інші частини Угорщини. Сто священнослужителів реформаторської церкви залишили сорок громад і виїхали з краю [3, с. 258]. Тоді Магдалина Дорнбах погодилась приїхати з Угорщини, щоб служити в церкві [13]. На Закарпатті тоді було з десяток громад адвентистів, на 1 вересня 1947 р. в області нараховувалось 236 адвентистів [7, с. 89].

У 1946 р. Магдалину обрали пресвітером Мукачівської громади Адвентистів сьомого дня [1]. Наразі ми маємо протокол членських зборів, за 1947 р., на якому її вдруге переобрали пресвітером [15]. Тоді громада збиралась по вул. Невського 2, на членському зібранні було 38 присутніх. Голова зборів Маглалина Дорнбах, секретар Антон Пірчак. Повістка дня: обрання служителів культу; обрання правління громади; обрання ревізійної комісії помісної громади. Ухвалили обрати служителем культу Мукачівської громади Адвентистів сьомого дня сестру Дорнбах Могду Юріївну. В листі, який супроводжував протокол членських зборів містилась додаткова інформація про 20 членів громади. У графі «зайнятість» зазначається, що вона — пресвітер, тоді як щодо інших записано: робочий або селянин [16].

Іншої роботи вона не мала, весь час присвячуючи служінню. Тому держава, яка боролась з туніядством, сприймала її статус, як працюючу людину. Підтвердження цьому ми знаходимо в листі облфіна за 26 січня 1951 р., в якому говориться: «Повідомляю відомості про служителів культу (адвентистів сьомого дня і євангельских християн-баптистів), які продуктивною працею не займаються, а живуть виключно на доходи отримані від релігійних громад, до них відносяться … Дорнбах М. Ю. — м. Мукачево, вул. Калиніна, буд. №12» [13, с. 2].

В особистому блокноті обласного служителя Хімінця І. В. є цінна інформація відносно усіх служителів Закарпатської області, де серед 15 служителів зазначені дві жінки: Гросман Пера Бернатовна 1918 р. народження та Дорнбах Могда Юріївна. Обидві незаміжні. І якщо про Перу Б. є інформація, що вона почала служити 1 січня 1956 р., то відносно Магадалини Юріївни таких даних не знайдено. Також в графі духовний сан зазначається, що вони є дияконами, але не рукопокладені на відміну від чоловіків, які звершували служіння пресвітерів [14].

Наразі маємо унікальний документ з Державного архіву Закарпатської області. Це лист датований 25 липня 1947 р. від Уповноваженого Ради по справам релігійних культів при Раді Міністрів СССР по УССР Вільхового П. Я., направлений Уповноваженому Ради з справ релігійних культів при СМ СССР по Закарпатській обл. тов. Ляміну-Агафонову С. Н. В цьому листі йде мова про нерукопокладених пресвітерів адвентистської церкви, які готуються до рукопокладення. Серед шести кандидатур записано прізвище Дорнбах М. Ю. Однак, як пояснюють деякі служителі цієї деномінації, вона була рукопокладена як диякониса, а не як пресвітер, а цей лист лише свідчить, що Радянська влада її офіційно визнала служителем Мукачевської громади [12, с. 7,8].

За спогадами, тих хто знав її особисто, вона була дуже порядною християнкою, не мала сім’ї, проповідувала, несла тягар служіння в сталінські часи. Крім того, ми маємо деякі листи написані її рукою. В одному з них, яке датоване 12 грудням 1950 р., вона звертається до Уповноваженого Ради по справам Релігійних культів при Раді Міністрів СССР по Закарпатській обл.: «Заява. Громада АСД 16.ХІІ.1950 року повинна здійснити обряд «Ламання хліба». По цій причині просимо дозволу на приїзд товариша Хіминця Івана здійснити цю справу. Дорнбах Могда присвітер громади». В іншому листі: «Громада АСД м. Мукачево має бажання здійснити Євангельський обряд «Ламання хліба» 2 січня 1954 року. По цій причині просимо дозволити громадянину Хіминцю Івану прийти для здійснення цього обряду в нашій громаді. Мукачево 20 грудня 1953 р. Пресвітер: Дорнбах Могда». В своїй роботі «Історія громад АСД на Закарпатті» Брунець Ф. Б. говорячи про пресвітерів Мукачівської громади зазначає, що Дронбах М. Ю. була «Першим зареєстрованим пресвітером-жінкою в мукачівській громаді» [2, с. 25].

Звершуючи служіння пресвітера, вона відповідала за громади: Мукачево, Чомонін та Рокошино. Відвідувала громаду Ужгорода. Ті, хто особисто знали її згадують, що вона була активною місіонеркою, обходила навколишні села біля Мукачева, намагаючись розповідати людям про Бога. Заснувала принаймні одну громаду адвентистів сьомого дня, в селі Ракошино. В зв’язку з тим, що її брат мешкав в Будапешті, коли з’явилась можливість, щоб їздити до нього, повертаючись назад, вона нелегально перевозила через кордон Біблії у Радянський Союз.

Згадують, що вона дуже смачно готувала. Магдалина Пірчак, яку назвали на честь Магдалини Дорнбах, згадує одне служіння, яке їй запам’яталось з тих часів. На Різдво завжди молитовний будинок прикрашали по особливому. В центрі стояли пальми, а біля кафедри невеличкий тин, а за ним три ялинки. На сцені три сестри серед яких Магдалина. Вона вміла грати на фізгармоніці та керувала хором. Члени громади позитивно відгукувались про її служіння.

Згідно з записів книги церковного членства 12 грудня 1959 р. вона вибула з громади Мукачева в Угорщину. З початку поселилась в місті Шіофок, що біля о. Балатон, а потім переїхала в міста Мішкольц. Померла вона в 2000-х роках. Крім спогадів та архівних документів про життя Магдалини Юріївни згадано в автобіографічному нарисі Августини Зозуліної. Авторка зазначає, що Магдалина допомогла їй прийняти християнську віру та прийти до Бога [12].

Отже, ми бачимо, що Дронбах М. була жінкою простою та посвяченою християнкою, і залишила в серцях людей добрий приклад відданого служіння Богу.

Анатолій Тершак, магістрант кафедри історії Національного університету «Острозька академія»

Список використаних джерел

1. Автобіографія Дорнбах Магдалини за 20.06.1947 р. м. Мукачево.
2. Брунец Б. Ф. Курсовая работа на тему: «История общин АСД на Закарпатье» / Брунец Б. Ф. – Заокская духовная академия, 1990. – 43 с.
3. Висіцька Т. Християнство на Закарпатті: документальне дослідження становлення та розвитку (XIV-XXI ст.) / Т. Висіцька. – Ужгород: Видавництво Олександри Гаркуші, 2012. – 676 с.
4. Дар пророчества в Писании и истории / Под общ. ред. Альберто Тима и Дуэйна Эсмонда. – Заокский: Источник жизни, 2017. – 576 с.
5. Державний архів Закарпатської області. Ф. Р1490, оп. 1, спр. 20, арк. 7,8.
6. Державний архів Закарпатської області. Ф. Р1490, оп. 1, спр. 58, арк. 2.
7. Довганич О., Хланта О. У жорнах сталінських репресій. – Ужгород: Карпати – Гражда, 1999. – 126 с.
8. Інтерв’ю з Белла Олександром Михайловичем, 1929 р. н. (с. Мужієво Береговського р-ну Закарпатської області, 14 вересня 2017 р.).
9. Інтерв’ю з Пірчак Ільєю Антоновичем, 1948 р. н. (м. Мукачево Закарпатської області, 4 жовтня 2017 р.).
10. Інтерв’ю з Плугатарьовою Магдалиною Антонівною, 1952 р. н. (м. Мукачево Закарпатської області, 17 листопада 2017 р.).
11. Інтерв’ю з Філліп Розою, 1922 р. н. (м. Мукачево Закарпатської області, 10 листопада 2017 р.).
12. Зозулина А. И. Жизнь Тины. Автобиографическая трилогия / А. И. Зозулина. – Харьков: Факт, 2011. – 400 с.
13. Книга церковного членства громади Адвентистів сьомого дня м. Мукачева з 1919 р.
14. Записна книжка областного служителя церкви Адвентистів сьомого дня Химинця Івана Васильовича 1914 р. н. (Особистий архів Химинця І. В.).
15. Протокол общего собрания Общины Адвентистов Седьмого Дня в городе Мукачево, ул. Невского 2, VI месяца 1947 года.
16. Сведения 20 членах подписавших заявление о регистрации общины Адвентистов Седьмого Дня в городе Мукачеве ул. Невского 2.