«Євангельська програма» сатани

Проповідь 13.04.2019 р. «День впливу». «Євангельська програма» сатани

Скажіть, кому з присутніх зараз 25 років? А кому 39?

З якою метою було поставлено це питання? Коли Єзекії виповнилося 25 років, він став царем. Він відразу ж почав проводити цілий ряд реформ в країні:

скасував висоти; зрубав діброви;

зруйнував статуї; розбив мідяного змія;

очистив Господній Дім , провів Пасху .

Він став свідком облоги Самарії, а через 3 роки – її взяття. А коли йому виповнилося 39 років, до Юдеї підійшли асирійські війська. Злякавшись, Єзекія сказав: «Скільки потрібно заплатити?» Санхерів, не розгубившись, відповів: «Триста талантів срібла і тридцять талантів золота». Царська скарбниця практично порожня. Де ж Єзекії взяти стільки грошей? Він йде на ризик, беручи золото і срібло з дому Господнього, з надією, що Санхерів тепер залишить його в спокої. Але сталося те, чого Єзекія не очікував. Санхерів не дає спокою Юдеї. В цьому ж році асирійський цар направив до Єрусалиму делегацію, про яку йде мова в Ісаї 36 розділі.

Тепер уявіть собі таку картину. До стін міста наближається Рабсак з великим військом. Я називаю цей епізод «” Євангельською програмою “сатани».

 Ви були на Євангельській програмі? Давайте разом пригадаємо, як відбувається підготовка:

При вході в зал нову  людину зустрічають спеціально підготовлені люди. З посмішкою на обличчі вони вітають відвідувачів, запрошують пройти. Зал прибраний, красиво прикрашений, звучить гарна музика. Ведучий приємним голосом робить оголошення, а співаючі бажають заволодіти  увагою слухачів.

Для чого все це потрібно? Щоб створити приємне враження!

А яке завдання проповідника? Переконати людей в тій істині, про яку він говорить!

• зустрічаючі
• красиво прикрашений зал
• відповідна музика. Все це для того щоб створити враження
• спів
• ведучий
• проповідуючий. Це для того щоб переконати  людей

 Якими якостями повинен володіти проповідник? Як повинна бути побудована проповідь?

• вміти тримати увагу людей;
• через всю проповідь повинна проходити головна ідея;
• приводити в підтвердження аргументи і факти, щоб переконати людей;
• показати різницю між тим, як сьогодні живуть люди, і як вони можуть жити;
• робить заклик.

У книзі Джорджа Найта «Світ ЕлленУайт» описана цікава історія про відродження духовності в США. З цією метою в той час використовувалися табірні зібрання . На такі Євангельські програми проходило від 10 до 25 тисяч осіб.

Френсіс Тролоуп, англійка, яка приїхала в США в 1827 році, ділилася своїми враженнями: «Проповідь була досить красномовною, але страхітливою. Проповідник описував з моторошними подробицями останні миті згасаючого людського життя, а потім поступове гниття після смерті і процес огидної остаточної  стадії розпаду. Раптом тон його голосу змінився і перейшов … в пронизливий крик жаху, коли він нахилився, щоб подивитися в безодню аду. Потім проповідник передав нам, що він побачив в безодні: «Неможливо уявити собі, що вогонь, полум’я, сірка, розплавлений свинець, червоні розжарені щипці робили з плоттю, нервами і жилами тремтячого  грішника…».  Піт струменями тік по обличчю того, хто проповідував, його очі округлилися, на його губах з’явилася піна. Кожен мускул його особи висловлював глибокий жах, ніби він дійсно бачив описувану ним сцену».

В цей час обличчя  всіх присутніх були «блідими, охопленими жахом». Потім встав інший проповідник «і почав  ласкавим голосом запитувати зібрання, чи досяг дорогий брат  їх сердець. Чи хочуть вони уникнути пекла, який він показав їм?» « Прийдіть, – продовжував він, простягаючи до них руки, – прийдіть до нас і скажіть про це, і ми покажемо вам Ісуса – Дорогого, ніжного Спасителя, Який врятує вас від пекла. Але ви повинні прийти до Нього! .. Цього вечора ви скажіть Йому, що не соромитеся Його … Ми приготуємо лаву, де можуть сісти грішники, що каються. Тільки прийдіть! Прийдіть на місце для грішників, що каються, і ми покажемо вам Ісуса! Прийдіть!»

Таким був початок емоційного заклику до грішників, які борються з собою на краю вічного пекла».

А тепер давайте проаналізуємо «Євангельську програму», яку проводить Рабсак.

Найперше – він справляє враження на людей своїм «великим військом». Все відбувалося в такий спосіб.

До стін Єрусалима підходить Рабсак з «великим військом». До них назустріч виходять три людини говорити від імені царя: начальник палати, канцлер і писар.

А в цей час народу юдейському  цікаво, з якою ж звісткою прийшов Рабсак. Тому багато юдеїв зайняли вільні місця на стіні. Як нам відомо, стіни в ті часи були такої ширини, щоб жодна стінобитна  машина не могла їх зламати. По  деяких  стінах не тільки люди, а колісниці могли їздити. Це була свого роду об’їзна дорога. На цій стіні сидять євреї. Три посланці  царя вийшли на переговори, і Рабсак починає свою «Євангельську програму»!

Головна тема його «проповіді»: «На кого надіється  Єрусалим?» Рабсак починає наводити аргументи і факти, скидаючи з рахунків всіх тих, на кого міг би покластися Юда, показуючи тим самим, що Єрусалим залишається беззахисним.

1. Єгипет. «Ти сподіваєшся на Єгипет? Так ти тільки подивися на нього. Він як тростина надламана, яка може лише поранити того, хто надіявся на його міць»(в. 6).
2. Бог. «Ти сподіваєшся на Бога? Який Бог? Бога немає з вами, адже Єзекія сам скасував всі висоти і жертовники Божі. Бог відвернувся від вас! Ви беззахисні!» (в. 7).
3. Військо. «Ти сподіваєшся на військо? Ти тільки подивися на своїх людей! Якщо я дам тобі дві тисячі коней, ти навіть вершників не знайдеш!» (в. 8).

Логіка воєначальника здається переконливою:

• Єгипет занадто слабкий, щоб допомогти Юдеї;
• власне військо безсиле;
• Сам Господь відвернувся від Свого народу.

Він ніби підкреслює, що Єзекії нема звідки чекати допомоги.

Тож не дивно, що представники царя стали просити Рабсака говорити арамейською (мовою міжнародної дипломатії), а не  єврейською (ст. 11). Але у Рабсака зовсім інші плани. Він проводить свою «Євангельську програму» для всього народу!

Далі він показує різницю між тим, як сьогодні живуть юдеї, що їх очікує в найближчому майбутньому і як вони можуть жити, якщо приймуть його звістку.

Подумайте про народ! «Люди сидять на стіні, щоб їсти свій кал та пити свою сечу з вами. … А я візьму вас до краю … хліба і вина, до краю хліба та виноградників» (в. 12, 17).

І на закінчення  він робить заклик: «Не слухайте Єзекії, бо так сказав цар асирійський: Примиріться зо мною, та й вийдіть до мене, і нехай кожен їсть плоди виноградної лози своєї і смоковниці своєї і пийте кожен воду зо своєї копанки» (в. 16 ). Не сподівайтеся на Бога! Я вже стільки країн завоював, у яких було безліч богів, і жоден бог їм не допоміг. «Так невже ж Господь урятує Єрусалим від руки моєї?» (в. 20).

«Євангельську програму» сатана продовжує проводити і в наш час. Він заводить людину в безвихідь і починає скидати з рахунків одного за іншим всіх тих, на кого б він міг покластися, а особливо Бога.

На цій історії пророк Ісая не зупиняється. У 53 розділі  він описує іншу «Євангельську програму», яку проводить Ісус. Це дивовижна програма! Христос не створює враження. Про Нього сказано: «…не мав Він принади й не мав пишноти; і ми Його бачили, та краси не було, щоб Його пожадати!» (в. 2).

Але людей здивувало у Христі наступне:

– взяв на Себе людські немочі і хвороби (в. 4);

– був покараний за людські гріхи і беззаконня (в. 5);

– страждав добровільно і мовчки (в. 7);

– засуджений як злочинець, а похований, як багатий (в. 9, 12).

Всі ці дії говорили голосніше за слова про те, що Ісус – не проста Людина! Чотири Євангелія показують Його як Того, Хто любить людину, піклується про неї  і з ким хоче провести всю вічність! Він вселяє НАДІЮ в серця людей!

А як сьогодні живуть люди? Одні надіються  на друзів, гроші, удачу, на свій творчий хист або владу, але в певний момент об’єкт надії «лопає», як мильна бульбашка. Інші ж тягнуть своє жалюгідне існування взагалі без жодної надії.

Подивіться уважно на три останні місіонерські книги. Що їх об’єднує?

            2016 рік                                     2018 рік                                   2019 рік

Наше завдання полягає в тому, щоб показати всім, що Христос – надія світу!

(Далі потрібно привести досвіди літературних євангелістів, коли через книги люди знаходили надію в Бозі. Нижче наведені три історії з книги «Дотик благодаті.)

Історія 1:   Під прицілом

Коли мені було 18 років, я навчався на першому курсі коледжу. Свої весняні канікули я вирішив присвятити літературному євангелізму. Наша група збиралася поїхати працювати в місто, де я провів своє дитинство, тому я з радістю приєднався до них в захваті від того, що зможу послужити Христу там, де виріс.

Всі вісім чоловік нашої команди раділи прохолодній погоді, при якій температура не піднімалася вище + 20 ° С.

Ми залишили наші книги в багатьох будинках, вони накрили місто, подібно осіннім листям. Бог благословляв нас, як Він завжди це робить. Продажі були безпрецедентними. Незабаром наші коробки з книгами спорожніли, і ми попросили привезти нам з коледжу ще книг для продажу.

Місто, в якому ми працювали, входить до числа двадцяти п’яти найбільш криміногенних міст США, але я був молодий і мав тверду впевненість в Божий захист, тому не звертав уваги на небезпеку. В кінці канікул я вирішив відвідати будинок, який мав погану славу. Моя сумка була наповнена книгами «Дорога  до Христа» і «Христос надія світу». У мене не було ні книг про здоров’я, ні книг з кулінарними рецептами. Я швидко просувався від квартири до квартири, іноді успішно, але частіше зустрічаючи відмову купувати що-небудь.

До обіду я встиг постукати в сотню дверей. Я відвідав перенаселені будинки, що примикали до будівельного майданчика і виглядали так, немов постраждали від військових дій. Я замерз, мої пальці почервоніли. Пройшовши півдороги , я постукав в одні з дверей.

– Хто там? – запитав грубий голос.

– Бенджамін, – відповів я.

– Що ти хотів? – роздратовано спитав чоловік за дверима.

– Я хотів показати вам щось цікаве, – сказав я. (Літературних євангелістів вчать тому, що, якщо вони скажуть про продаж книг до того, як відчиняться двері, люди будуть думати, що вони просто торговці, і, швидше за все, відмовляться відкрити її. Тому, вони не говорять, що вони щось продають, до того, як двері будуть  відкриті). Як тільки двері відчинилися, я побачив, що на мене націлена двостволка.

Я не помітив, хто був за дверима. Рушниця, спрямована на мене, повністю поглинуло мою увагу.

– Що ти хочеш показати мені? – пробурчав чоловік.

У будинку було темно, тому все, що я зміг розрізнити, – це силует фігури, що сидить в інвалідному кріслі. Одного разу апостол Павло сказав Тимофію, що Бог наділяє нас духом любові, сили і спокою. Бог не залишив мене і в цей раз. Не пригадую, щоб я злякався – можливо, в цей момент я був сильно здивований, але не переляканий.

Повільно, але впевнено я сказав:

– Я хочу показати вам книги про Ісуса, сер.

Рушниця все ще була націлена на мене.

– Дістань те, що у тебе в сумці. Повільно.

Я дістав книгу «Дорога до Христа» з усміхненим Ісусом на обкладинці і подав її.

– Залиш її там.

Чоловік вказав мені за допомогою рушниці на стенд, який розташовується одразу за дверима. Я повільно поклав туди книгу.

– Я думаю, що вона вам сподобається, – сказав я і не став просити про те, щоб чоловік мені заплатив, а просто розвернувся і пішов.

Потім я пішов далі, щоб запропонувати книги іншим людям, і зупинився біля будівельного майданчика, де мене люб’язно зустріли три жінки, що працюють там. Я розповів їм про мою зустріч з озброєним чоловіком. Коли я описав його, вони відразу зрозуміли, про кого йде мова. За їх словами, це був жорстокий чоловік, який застрелив двох (вони так думали). Жінки були дуже здивовані тим, що він прийняв книгу «Дорога до Христа». Вони зрозуміли, що він змінився. Кожна з них купила у мене по книзі, і я попрощався з ними.

З того часу  пройшло десять років, і я знову приїхав до цього міста. Я спробував дізнатися що-небудь про людину з рушницею, але ніхто нічого не міг сказати мені. У житловому управлінні мені сказали, що він помер два роки тому. Потім один із співробітників сказав:

– Я почав працювати тут три роки тому. Кожен розповідав мені про нього, як про демона, який ніколи не виходить зі своєї квартири і стріляє в людей, які стукають до нього. Він вважався скандалістом. Два рази мене посилали, щоб я брав у нього орендну плату. Але у мене ніколи не було з ним проблем. Він завжди був добрий до мене, запрошував в будинок, пропонував випити кави і розповідав мені про Христа. Більш того, на його інвалідному кріслі завжди лежала невелика книжечка з усміхненим Ісусом на обкладинці.

Наші книги несуть надію в будинки, до тих людей, які не чули про неї раніше.

Історія 2: Несподівана радість

Одного разу дівчина, продаючи літературу, відвідала одну громадську будівлю. Зайшовши туди, вона пішла по кабінетах і знайшла жінку, зацікавлену книгами.

– Мій чоловік хворий. Весь день він читає. Особливо його цікавлять релігійні книги. Що ви можете порекомендувати мені?

– Я хочу запропонувати вам книгу «Велика боротьба», – відповіла дівчина, – де ви зможете знайти відповіді на багато питань і познайомитися з важливими істинами. У ній розповідається про щасливе майбутнє тих,  хто довіряє Богу.

Жінка подякувала її і сказала, що хотіла б зробити чоловікові приємний сюрприз.

Кілька тижнів після того  дівчина вирішила повернутися в цей дім  і відчула спонукання відвідати жінку, яка купила у неї книгу. Коли вона знайшла її, то побачила, що та одягнена в чорне плаття. Дівчина припустила, що її чоловік помер, і попросила Бога дарувати їй необхідні слова розради. Але жінка не виглядала змарнілою і пригніченою. М’яким голосом вона сказала:

– Міс, я навіть не знаю, як дякувати вас за ту чудову книгу. Мій чоловік помер, але ця книга справила на нього чудовий вплив. Він перечитував її знову і знову. Я помітила чудову зміну в його настрої. Часто він ділився зі мною тим, що прочитав в книзі. Вона допомогла нам обом змиритися з думкою про швидку розлуку. Ми боялися смерті, але книга допомогла нам дізнатися про радість воскресіння з мертвих і про вічне життя. Мій чоловік помер з Біблією і «Великою боротьбою» в руках. В знак поваги я поклала ці книги в труну. Вони змінили його життя і принесли йому мир  і надію. Новий душевний настрій мого чоловіка допоміг мені пережити страшну втрату.

Дорогий читач, задумайся. Ті дві книги зараз знаходяться в труні померлого чоловіка. В ранок воскресіння, коли він повстане, щоб зустрітися з Господом, ці книги стануть свідками славної перемоги Божої. Ми можемо бути впевнені в цьому!

Міхай Горан, Румунія

Сатана вбиває надію навіть у літературних євангелістів, але Бог робить чудо, щоб її оживити і надихнути! Наступна історія саме про це.

Історія 3: Ангел-покупець

Настав новий день, і я був звично схвильований тим, як він складеться. До полудня я не продав жодної книги. У мене не було грошей, щоб купити їжі, але я продовжував пропонувати книги, чекаючи, що Господь допоможе мені. Однак і на 16.00 мене як і раніше не хотіли слухати. Я дуже втомився, у мене пересохло в роті. Я сидів на лавці без сил і розмірковував, чому сьогодні мене спіткала невдача. Пора було збиратися додому, шлях стояв неблизький – мені потрібно було пройти близько 13 км.

Я розмірковував над Божими обітницями і думав, що, може бути, настав, час залишити літературний євангелізм і почекати до того часу , поки Господь не почне благословляти мене. Приблизно о шостій годині вечора я постукав в один з будинків. До мене вийшов чоловік, я представився, але він не захотів нічого слухати. Я спробував умовити його, вважаючи, що це моя єдина надія продати що-небудь. Тоді той зайшов в будинок і повернувся звідти з рушницею. Він голосно кричав на мене, а потім вистрілив у повітря. Я кинувся геть з усіх ніг. Я прийшов в парк і сів, вирішивши, що з мене вистачить. Я в 13 км від свого будинку і чого добився? Ледь не був застрелений. Де ж весь цей час був Бог?

Вже сутеніло, коли я проходив селище Сакаби. Тут я побачив ательє, де щось шила жінка. Я відчув спонукання увійти і запропонувати їй книги. Вона люб’язно вислухала мене, подивилася книги про здоров’я і духовні питання і, недовго думаючи, купила у мене всю серію. Я вийшов з магазину просто окрилений. Тепер я міг заплатити за поїздку додому і мені не доведеться повертатися пішки. Я подякував Богу за Його благословення, вирішивши, що на наступний день обов’язково повернуся і віддячу жінку. Того вечора я повернувся додому і спокійно заснув.

На наступний день я відправився в Сакаби, щоб зустрітися з жінкою. Але …

Мені ніяк не вдавалося знайти це ательє. Місцеві жителі говорили, що тут ніколи не було ні магазину, ні ательє. Я описував, як виглядала жінка, але всі тільки хитали головою, запевняючи, що не знають її.

Через деякий час я все зрозумів. Ангел купив мої книги, коли я вже був у відчаї. Я дякував Богові за Його втручання в той день, за цей неймовірний досвід, який надихнув мене продовжувати працювати літературним євангелістом.

Продовжуйте боротися, Господь дасть вам перемогу, тому що це Його служіння. Немає жодного  сумніву  в тому, що ангели є нашими помічниками кожен день.

Федеріко Ескарзо, Болівія

Підсумок: Сучасне життя таке, що навряд чи знайдеться людина, в серці якої не проникав  би відчай . Хтось сумує через свої сімейні  проблеми, інший – через службові , третій – через матеріальні і т.д.

Цар Давид питає сам себе: «Чого, душе моя, ти сумуєш, і чого ти в мені непокоїшся? …», після чого сам же відповідає на своє питання: «…Май надію на Бога, бо я Йому буду ще дякувати за спасіння Його!» Пс. 42: 6.

Давайте запам’ятаємо, що справжня надія – тільки у Бога! Давайте зберігати Богом дану надію в своєму серці! Давайте ділитися цією надією з тими, хто її не має, за допомогою місіонерської книги року «Надія для сучасної сім’ї»!

Читання Святого Письма після тихої молитви:

«Бо Я знаю ті думки, які думаю про вас, говорить Господь, думки спокою, а не на зло, щоб дати вам будучність та надію». Єр. 29:11.

 

Досвіди літературних євангелістів.

Досвід 1:

В одному з міст України працювали по школах літературний євангеліст і пастор. У той час, поки один читав лекцію для дітей, другий виклав книги на різні теми, в тому числі і на духовні. Після лекції до столика підійшли діти, вчителі та директор. Директор подивився весь асортимент і вибрав для себе кілька книг, серед яких були «Притчі Ісуса» і «Велика боротьба».

Одна  вчителька, перебуваючи під враженням від почутої лекції, теж обрала для себе книги і задавала багато питань про Бога і церкви. Потім зізналася, що у неї сьогодні день народження і запросила літературного євангеліста і пастора ввечері в гості. Саме там, в невимушеній обстановці продовжилася приємна розмова  на духовну тему.

Наступної суботи на богослужінні діти підійшли до літературного євангеліста, розповідаючи про те, що сталося: «А ви знаєте, що наш директор начитався ваших книг і в суботу скасував заняття?». Справа в тому, що тоді в школі не встигали викладати за програмою, тому було прийнято рішення вчитися по суботах. Директор, прочитавши про суботу в «Великій боротьбі», незважаючи на брак часу, скасував навчання у вихідні дні.

Через деякий час пастор і літературний євангеліст знову зустрілися з вчителькою. У неї виникали все нові і нові питання. Коли програма по школам була завершена, літературний євангеліст поїхав, пастор продовжив підтримувати з нею контакт, її почали відвідувати члени церкви. Минув ще деякий час, і ця «спрагла душа» прийняла Христа в своє серце, уклавши з Ним завіт!

Досвід 2:

Вся команда Літературних Євангелистів (ЛЄ) вирушила на байдарках по річці Десна. Вони дуже довго пливли і ніяк не могли знайти зручне  місце, щоб розбити наметове містечко. Скрізь були круті береги. Вийти на берег було неможливо. Нарешті, близько опівночі, був знайдений пологий берег. Всі втомлені, після довгого і виснажливого плавання, з останніх сил встановили намети і лягли спати. Вранці, оглянувши територію, прийняли рішення тут зупинитися на деякий час.

На наступний день, в п’ятницю ввечері, провели служіння. Потім в наметове містечко прийшли місцеві хлопці з метою познайомитися з дівчатами. У таборі було тільки два дорослих чоловіки, а всі інші  – жінки (яким вже за сорок), підлітки і молоді дівчата. Ці хлопці почали запрошувати дівчат на танці. Сестри, природно, відмовилися. Лідер групи почав розповідати хлопцям, що в таборі є правила, дисципліна. Пояснив, що вони віруючі, на танці не ходять. На цьому розмова закінчилася.

Десь на початку першої  ночі повернулися ці хлопці, але вже п’яні. Почали голосно кричати: «Дайте нам ваших дівчат, інакше ми зараз викинемо вас в річку, спалимо всі намети…».

Лідер групи зі своїм помічником швидко одяглися, взяли ліхтарики, вийшли до них на зустріч і спокійним голосом почали їх заспокоювати: «Послухайте, хлопці, вже ніч, йдіть спати. Вранці прийдете, ми познайомимося, розповімо про себе, ви про себе, приємно проведемо час».

Це не допомогло. Вони продовжували бешкетувати, махати руками. Тоді помічник вимовив такі слова: «Хлопці, ви нам нічого поганого не робіть, так як наш Бог, в Якого ми віримо, заступиться за нас!». Ця фраза явно розвеселила хлопців, вони почали спочатку сміятися, а потім знову стали погрожувати більше, ніж раніше.

Пройшли лічені хвилини, як з боку річки вибігли рибалки з веслами і почали цих хлопців бити. На вулиці темно, складно було розібрати, хто є хто, але рибалки, не зачепивши наших, били тільки п’яних.

Дали їм прочухана, розігнали, тільки один побитий залишився лежати між наметами, а потім виповз до багаття, коли рибалки пішли. Залишився з нами на ніч, а потім залишився з групою на цілий день: спілкувалися, разом їли, ділилися досвідами, подарували книги і газети, сподіваючись, що він їх читатиме.

 Один рибалка розповів, що він поруч рибалив і як тільки почув шум, його начебто струмом ударило. Він кинув сіті, взяв весла і почав гребти до берега. Всі рибалки, які були поруч, побігли за ним.

Інший розповів, що його весь день тягнуло на цей берег. Багатьох просив, щоб підвезли, але ніхто не погоджувався. І тільки до вечора він зміг дістатися. Тепер він зрозумів, що йому потрібно було бути тут  для захисту.

Коли рибалки дізналися, що місцеві домагалися наших дівчат, сказали: «Та їх взагалі потрібно було вбити». Виявляється, до дочки одного з рибалок з ножем приставали, щоб згвалтувати. Але, слава Богу, люди допомогли! І він би радий, що зміг допомогти чиїсь дочці.

Виявляється, ті хулігани – це місцевий рекет. Оскільки вони облюбували вказане місце, то вимагали щось від тих, хто приїжджав і зупинявся там. Через літературних євангелістів їх сильно побили, вони навіть втратили свої телефони та інші особисті речі. Повернувшись вранці за речами, вони дивилися скоса, соромилися дивитися в очі.

Місцеві жителі на другий день прийшли на берег подивитися, хто їх побив. І що вони побачили? Біля наметів знаходилися підлітки 13-ти – 15-ти років, жінки старші сорока, молоді дівчата і кілька чоловіків. Це місцевих жителів дивувало: як ці люди змогли таке зробити?

Одна сестричка, сильно злякавшись, сказала: «Я в село не піду. Якщо вони нас там зустрінуть (вони ж знають, хто місцевий, а хто приїжджий), можуть взяти реванш!»

Але все ж її вмовили. Жінка пішла в селище. Чекали її, а вона все не поверталася. Повернувшись, розповіла, який був успіх, які були продажі  і розмови  з населенням. Вся справа в тому, що новина про «розправу» з рекетом облетіла все селище.

На наступну ніч приїхала компанія відпочивальників. Так як літературні євангелісти зайняли найзручніші місця, то приїжджим довелося ставити свої намети не в найкращих місцях. Один намет наших хлопців перебував  поблизу від намету приїжджих.

Вони почули розмову. Чоловік говорив: «Що це таке? Приїхали незрозуміло хто, місце забрали, а нам, місцевим, навіть ніде намет поставити. Потрібно гнати їх звідси». Жіночий голос йому відповідає: «Слухай, ти їх не чіпай, вони наш рекет побили. Дивись, а то і тобі попаде!».

Через такі обставини Бог зміг звернути увагу місцевих жителів на літературних євангелістів. І вони мали успіх!