Жукалюк Микола Арсентійович (1932-2021). Некролог

«Світило мого життя схиляється вже до заходу. Я дуже багато думаю про пройдений шлях тривалістю в 50 років, шлях служіння Господу і його церкві» – такими словами Микола Арсентійович Жукалюк почав свою автобіографічну книгу «Через крутые перевалы», надруковану в 2002 р. Ці слова автор записав у віці 70-ти років, думаючи про захід і схил свого життя.

Проте Великий Бог розпорядився інакше. Він подарував своєму вірному служителю ще 20 років плідного життя, які він не промарнував, а використав для слави Богу у написанні нових книг та іншої духовної діяльності. Особливо яскраво Боже провидіння в останні роки життя Миколи Арсентійовича виявилося в тому, що Господь дозволив йому дотикнутися до самого святого, до Його Слова, яке Він  довірив у редагуванні тексту нового перекладу Біблії.

Дивлячись на посвячення і працелюбність Миколи Жукалюка, його внесок для Церкви і суспільства, як служителя, адміністратора та історика церкви, видавця, редактора, журналіста, письменника, суспільного діяча, розумієш чому девізом його життя став біблійний текст, записаний в Екл. 9,10: «Все, що в силі чинити рука твоя, теє роби, бо немає в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости!».

Народився Микола Арсентійович Жукалюк  14 травня 1932 року у с. Великий Порськ, Ковельського району, Волинської обл. в сім’ї православних християн. Варто відзначити, що раннє дитинство було дуже складним і далеко не схожим на дитинство у теперішній час. У 1938 р. його батьки, досліджуючи Біблію, приєдналася до Церкви адвентистів сьомого дня. Членами Церкви належали до громади с. Пожарки. В результаті щирого навернення, духовна атмосфера в родині радикально змінилася, що особливо відчули діти, отримуючи батьківську любов і турботу.

З раннього дитинства батьки Миколи зауважили у свого сина особливий хист і любов до навчання. У чотирирічному віці він уже навчився читати, спочатку польською, а потім українською, і в сім років прочитав Біблію. У 1938 р. Микола пішов у перший клас польської школи, відкриваючи для себе  новий і непізнаний світ знання.

Микола як старший син у сім’ї змалечку допомагав батькам по господарству та працював помічником бухгалтера у колгоспі, заробляючи трудодні.

Перші журналістські твори почав писати у сьомому класі (1946 рік) та публікував їх у місцевій Ковельській районній газеті і всесоюзній газеті.

Особлива подія в житті Миколи Арсентійовича відбулася в 1948 р. У 16-річному віці він приймає водне хрещення і стає членом Церкви Адвентистів Сьомого дня (АСД) у громаді с. Пожарки. З того часу і аж до смерті служіння і вірність Богу стає для нього кредом  життя, як він сам зауважував про це: «Щиро прагну щоб Ісус був в центрі моєї картини життя, а я сам хочу сидіти біля ніг Спасителя, не упускаючи Його із виду ні на одну мить».

Після закінчення школи проходить курси прискореної підготовки сільських кореспондентів, після чого стає студентом заочного відділення журналістики при Луцькому педагогічному інституті з подальшим переводом у Ленінградський державний університет. Тоді ж дописує до газети «Радянська Волинь».

Роки військової служби в лавах Радянської армії (1950–1953 рр.) стали особливим випробуванням для молодого юнака. Того часу він закінчує заочно відділення журналістики Ленінградського державного університету, поєднуючи службу в армії з працею військового журналіста в газеті «На страже Родины» Ленінградського військового округу. Військове керівництво зауважило талант молодої людини і Миколі, старшому сержанту була запропонована перспективна кар’єра по службі на журналістському поприщі. Тривалий час в свідомості відбувалася духовна боротьба, кого обрати і кому служити. Не легкий вибір був зроблений – служити Богу, а талант присвятити Його церкві. Зразу ж після демобілізації в 1954 р. церковне керівництво ВСАСД також запримітило молоду духовну особу і запропонувало Миколі Арсентійовичу пасторське служіння в Церкві, яку він полюбив і для якої прагнув служити. Цю вірність Богу і Церкві він гідно проніс впродовж всього життя, не зважаючи на різні випробування і спокуси.

У березні 1954 року Микола одружився з Євгенією Йосипівною Воронюк. Дружина Євгенія завжди залишалася вірним партнером, подругою і помічником свого чоловіка, несучи усі тяготи церковного служіння. У подружжя Жукалюк народилися чотири доньки: Надія, Любов, Віра та Наталія. Окрім 4 дочок виховували ще 7 внікув та 7 правнуків. Сімейна особлива атмосфера, котру створили Микола Арсетійнович та Євгенія Йосипівна залишиться на завжди у пам’яті тих, хто хоча б раз відвідав цю сім’ю.

Наступні роки пасторського життя Миколи Арсентійовича – це численні і безвідмовні переїзди на нові місця служіння, адміністративна відповідальність за різні ділянки церковного життя, активна місіонерська діяльність: 1954–1958 роки — служить біблійним працівником у Церкві АСД м. Вінниця, 1955 рік — стає помічником обласного пастора Віктора Комарова по Вінницькій області, восени 1958 року за рішенням керівництва Церкви в Україні переїздить до м. Тульчина, Віницької обл. для пасторського служіння в с. Клебань і здійснює служіння в чотирьох громадах Черкаської області: Монастирище, Семенівка, Франківка, Пугачівка, восени 1964 року направлений на служіння у м. Львів, в 1965 р.— посвячений на служіння проповідника за участю Павла Мацанова, Петра Сільмана, Дмитра Васюкова, Дмитра Колбача, в 1965 рік — стає членом Всеукраїнської ради Церкви АСД.

В 1965–1973 роки — організовує і провадить у Львові підпільне видавництво, в якому в різний час були задіяні близько 40 друкарок, які розмножували на друкарських машинках християнську літературу. За активну місіонерську роботу серед молоді і дітей, видавництво духовної літератури в 1973–1975 рр. був затриманий, ув’язнений та засуджений за двома статтями Кримінального Кодексу УРСР.

У роки  дестабілізації церковної організації Микола Жукалюк і Михайло Кулаков у справі об’єднання Церкви АСД в єдину організацію відіграли у ті часи ведучу роль. Їхню діяльність визнала і Всесвітня Церква АСД, Генеральна Конференція, обравши в 1979 р. членами виконавчого комітету Генеральної Конференції Церкви адвентистів сьомого дня.
У 1988 році у Києві відбувся офіційний IV з’їзд Церкви АСД, на якому Микола Жукалюк був обраний першим керівником Церкви адвентистів в Україні. На цій посаді він перебував до 1993 року.

У 1993 році церковне керівництво в Україні вирішує створити своє видавництво і друкарню. У 1994 році Микола Жукалюк очолює новостворене видавництво «Джерело життя», поєднуючи керівництво видавництвом з працею головного редактора.

Микола Жукалюк як керівник Церкви адвентистів сьомого дня в Україні разом із керівниками інших християнських Церков брав активну участь в процесі заснування та реєстрації Українського Біблійного Товариства (УБТ), яке розпочало свою діяльність у 1991 році. Був почесним членом Центрального Правління УБТ. До 2002 року Жукалюк очолював ревізійну комісію УБТ та допомагав у редагуванні перекладу Біблії українською мовою з давньогрецької мови o. Рафаїла Турконяка. Повернувшись до Львова у 2002 році, Микола Жукалюк працює головним редактором різних видань у Західному регіональному відділенні Біблійного Товариства.

З лютого 2013 року працював і завершив редакцію четвертого новітнього перекладу Біблії українською мовою Рафаїла Турконяка.

За активну духовну і громадську  діяльність нагороджений різними державними відзнаками і нагородами. Остання із них, нагорода від Біблійного товариства під назвою «Людина, що змінила світ».

Літературна спадщина, як духовне надбання для Церкви і суспільства складає – 12 авторських книг та 4 книги у співавторстві. 13 авторська книга під назвою «Любов – досконалість закону свободи» залишилась не дописана. Дана книга вже має написано Миколою Арсентійовичем 11 розділів, 12 залишився вже не завершеним…

Сьогодні, слова сказані апостолом Павлом в 2 Тим.4,7-8 стосуються і Миколи Арсентійовича: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, хто прихід Його полюбив».

Валентин Шевчук, керівник пасторської асоціації Церкви адвентистів сьомого дня у Західному регіоні.