Історія Церкви адвентистів сьомого дня села Чорний Потік

Історія цієї громади є маленькою піщинкою у світовому масштабі Церкви адвентистів сьомого дня.

Вістка трьох ангелів потрапила в Чорний Потік через брата Василя Ільницького.

Який у 1925 році у 35-річному віці уклав завіт з Господом. Разом із  родичами та односельцями він багато вечорів продовжував вивчати Біблію.

І уже через два роки – у 1927 році Федір, Ілля та Марія Щока також охрестились. Після цього вони з великою завзятістю сповіщали Трьохангельську вістку оточуючим. Внаслідок їхнього свідчення невдовзі до церкви приєднались ще 15 нових членів.

І у 1946 році група адвентистської церкви селища отримала статус громади. Пресвітером тоді був призначений (зараз уже покійний, брат Іван Трикур з Ільниці). Він звершував служіння у місцевій громаді 13 років – до 1950 року).

Варто зазначити, що великі труднощі виникали на шляху кожного служителя в громаді села Чорний Потік.

Під час служіння уже згаданого Івана Дмитровича, до прикладу, був відсутній громадський транспорт. Щоразу доводилось добиратись йому пішки, як сюди, так і назад (Ільниця – Чорний потік).

Не минулося без лиха. Одного разу у лісі невідомі люди зупинили його, завдали тілесних ушкоджень, забрали Біблію та іншу християнську літературу. Та погрожували йому, щоб більше не приходив у село на служіння. Але це не залякало пастора, і він з Божою допомогою продовжував свою працю на християнській ниві.

Офіційна реєстрація громади відбулась у 1950 році. Майже через 10 років, у 1959 році, у громаді вже було 37 членів церкви.

Важливо також розповісти, що впродовж 1927-1933 років богослужіння організовували вдома у брата Іллі Щоки. З 1933 до 1947 року в Андрія Юски. Наступні 4 роки (із 1947 до 1951 року) в Дмитра Соломки. Тоді, із 1951 року у Михайла Ільницького. Також у його домі збирались ще із 1978 та аж до початку 1995 року.

Із 1959 року громада в Чорному Потоці була закрита, реєстрація – скасована і перенесена в Олександрівку, а її членів приєднали до громади Ільниці, в складі якої вони перебували до 1980 року.

За два роки до того, із 1978 року, адвентисти селища вирішили відновити богослужіння на місці, тому неодноразово звертались до владців з проханням поновлення реєстрації.

Служіння не припинялось попри труднощі, що створювала місцева влада, яка неодноразово приходила на зібрання, припиняла їх і штрафувала людей. Як окремих членів, так і тих, які керували усім процесом. Особливо  Йосипа Дюрічко та Федора Ловску.

В цей час, щоб підтримати одновірців, приходили служителі із Ільниці.

У 1980 році пресвітером громади, біблійним проповідником для місіонерської роботи у Закарпатське об’єднання церков був призначений Іван Павлище, який пропрацював до 1991 року.

У лютому 1993 року пастирське служіння в громаді  розпочав виконувати Микола Мурга. Тоді у громаді було 44 члени.

Значний внесок свого часу для місцевої церкви зробив Йосип Дюрічко.

Саме завдяки його старанням відбулась повторна реєстрація громади та у 1990 році розпочали будівництво Дому молитви.

Завершував його уже Микола Мурга у січні 1994 року. Через рік, у лютому 1995 року відбулась євангелізаційна програма, під керівництвом брата Миколи. Тоді охрестили 8 людей. Урочисте посвячення молитовного будинку влаштували 13 травня 1995 року.

Впродовж року (1994-1995-го) пресвітером був обраний Іван Манайло. А у 1997-му – Федір Ловска. Для якого через рік, у 1998 році, відбулась ординація в сан пресвітера.

Під час служіння Миколи Мурги відбувались різні заходи: євангелізаційна діяльність, семінар по книзі Об’явлення і інші церковні події.

У лютому 1998 року, завдяки євангелізаційним проповідям, в селі Підгірне, приєднатись до церкви виявили бажання троє людей.

Щороку звершували молитовні тижні, тиждень Відродження, новорічні програми, урочистості до свята жнив, роздавали допомогу для кількох десятків малозабезпечених сімей села, розповсюджували газети «Вічний скарб» у Надвірнянському районі, а також запрошення на програму Петра Кулакова.

Після неї дав згоду на водне хрещення Ф.Ф. Соломка.

Наприкінці 2007 року замість Миколи Мурги Миколи тут відрекомендували нового пастора – Леоніда Федорука. Під його керівництвом організували ремонт Дому молитви.

Із 16 травня 2009 року в громаді пасторував Павло Чобан. Під час його служіння відбулись такі програми, зокрема: у грудні 2010 року – євангелізаційні заходи щосуботи та щонеділі впродовж місяця. У  лютому 2011 року – «Що таке Істина». Тут Павло і одружився, і залишався ще впродовж 4 років.

Тоді два роки пресвітером був Іван Манайло. Влітку 2013 року на пасторське служіння  був призначений Роман Климчук. В той час віряни часто виїздили з місійною роботою, а саме поширенням духовної літератури.

А з 2014 року пастором обрали Андрія Стадніка. Він віддав служінню у Чорному Потоці 9 років. За цей час зробили капітальний ремонт приміщення, також відбувались програми для поліпшення здоров’я. Як в найближчих селах, так і у місцевій церкві.

У 2023 році він завершив служіння і потому на нього призначили Генадія Савчука. Пресвітером до 2024 року був Іван Манайло.

Редактор: Неля Музичко