Історія Церкви адвентистів сьомого дня міста Іршава

Історія цієї громади є маленькою піщинкою у світовому масштабі Церкви адвентистів сьомого дня.

Ідея організувати церкву тут виникла у брата Івана Павлище, який на той час був пастором в Берегове, адже щоразу проїжджаючи Іршаву,  мріяв, щоб у районному центрі була сім’я Божа.

Цією думкою він поділився зі своїми друзями: Іваном Ловскою, Федором Трикуром, а ще із братом-близнюком Василем, який також був пастором та  щоліта приїздив у гості до рідних. Неймовірним видається те, що четверо цих чоловіків були з одного року народження (1949) і навчались у школі у тому ж класі.

Минали роки, а бажання і розмови були настільки серйозними, що вони навіть обговорювали, у випадку утворення громади, хто зміг би приєднатись до церкви, хто був би дияконом, вчителем суботньої школи й т.п.

Згадували усіх родичів та знайомих, хто читав би Біблію та шанував суботу. Брали до уваги й навколишні села: Заріччя, Чінгаву, Хмільник, Дубрівку, Лозу.

Впродовж року тривала підготовка, щоб, зрештою, в Іршаві таки утворилась адвентова громада.

Влітку 1995 року в Ільницю приїздив керівник Західної Конференції  Церкви АСД Федір Трикур і після завершення усіх суботніх богослужінь, Іван Павлище запросив його в гості. Розмова була не простою, втім, після 2 годин спілкування і переконувань, що в Іршаві потрібно організовувати церкву, Федір Федорович у присутності свідків  Івана Ловски та Василя Павлище сказав Івану: “Відсьогодні ти не є пастор в Берегівській громаді, ти пастор Іршавської громади. З понеділка можеш розпочинати”. Відтоді взялися шукати місце, де б могли збиратись. І уже на початку вересня у Будинку культури відбулось перше богослужіння. Саме ця дата і є днем народження громади в Іршаві – 2 вересня 1995 року. Вона була організована з 16  членів церкви. І надалі збирались в зазначеному орендованому приміщенні.

У 1996 році відбулись євангелізаційні заходи, спікером був Михайло Мурга (тодішній  керівник Українського Уніону). Після події охрестили 9 людей.

Були звернення від братів і сестер, які говорили про те, що було б добре мати власний Дім молитви. Згадуємо тут таких членів церкви: Юрія Микиту, Тетяну Петровцій, та, звичайно, Івана Павлище.  Усією цекрвою ревно молились про це.

Щороку організовували різні події: євангелізаційні проповіді, біблійні курси. Після кожного заходу до громади приєднувались нові члени. Тільки впродовж 1997 року уклали заповіт з Богом 5 людей. Тоді ж відбувались біблійні курси в селах Великі Ремета та Хмільник. І вже у 1998 році до громади додались ще 9 вірян. Тоді обряд хрещення звершував Іван Павлище, пастор Церкви АСД в Іршаві. Того ж року розпочали будівництво молитовного будинку, що на вулиці Кульбишова, 1. Тепер це вулиця Січових Стрільців, 1. Завдяки фінансам місцевої церкви та добровільним пожертвуванням членів громади, змогли залити фундамент і вимурувати стіни першого поверху. Залучили спонсорів з США, Угорщини, Канади. Західна конференція також підтримувала, але основну частину грошей використовували з власного бюджету. Втім, варто згадати про племінника брата Івана Павлище – Івана Поповича, який постійно допомагав у будівництві. Не забуваємо й про самовідданість сестри Марії Сас, яка невтомно готувала смачні обіди для бригади будівельників. Будова відбувалась у більшості своїми силами, поза тим один брат (Іван Причина) був закріплений на будівництві на постійній основі.

Пастор Іван дуже сильно переймався тим, щоб роботи не припинялись. Він навіть залишив на згадку унікальний робочий зошит, записи в якому датуються початком будівництва. Його заповнювали впродовж 4 років, увесь час, доки зводили цей прекрасний Дім молитви.

Перша половина блокнота розписана по роках – з 1998 до 2002: на які матеріали витрачали гроші та сума, а наприкінці, на 25-й сторінці підсумовано, скільки вартувало усе –  36’ 500 доларів  (за курсом – 3,60 гривень за 1 долар США). Друга половина щоденника – надходження фінансів, або матеріалів за прізвищами. І вам не переповісти, як приємно бачити сьогодні тут тих людей, хто 30 років тому віддавав фінанси з вірою, що на цьому місці постане чудовий та затишний Дім молитви.

Тож, 30 жовтня 2000 року відбулося перше зібрання в новому Молитовному будинку. Воно було присвячене Вечері Господній. Звичайно, були присутні майже всі члени церкви, а також багато гостей. Служіння організували на першому поверсі в конференц-залі, бо великий зал на другому поверсі тоді ще не завершили. А 25 листопада вірянка Ірина Палош принесла новонароджену доньку Катерину, щоб отримати Боже благословіння на дитину. У цій церкві такий обряд відбувся вперше.

За той рік уклали заповіт із Богом ще 9 людей. А 26 травня 2002 року відбулось офіційне посвячення  Дому молитви в Іршаві. До того часу усі будівельні роботи були повністю завершені, і в цей день влаштували урочисте зібрання, на яке запросили адвентистів з інших громад, гостей  з  Угорщини Модьор Ондрош та парафіян місцевої церкви.

Зібрання розпочали загальним співом псалма №27. З Ільницької громади  запросили хор, з першої Львівської – духовий оркестр, а від Виноградівської виступала група бандуристів. Також брали участь у програмі діти та молодь звідси.

Посвячення Дому молитви здійснювали пастори:

• З Іршавської громади – Іван Павлище
• З Ільниці– пресвітер Іван Капітан
• З Чорного Потоку– пастор Михайло Мурга
• Від ЗахідноїКонференції – Валентин Шевчук, який звершив молитву посвячення та скарбник Мирон Вовк, який говорив проповідь.

Урочисте богослужіння завершили загальним співом псалма за √224.

Перше вінчання відбулось 5 серпня 2003 року, тоді шлюб взяли Світлана Гузій та Віталій Ільницький. Благословіння подружжя здійснив Василь Павлище, який звершував усі служіння до 24 січня 2004 року. Наприкінці 2003 року він важко захворів і за місяць спочив в Господі.

У лютому 2004 року в Іршавську громаду був призначений пастором Роман Проданюк. Впродовж року він зумів згуртувати громаду та спрямувати її сили на місійну працю, а також навчання молодих служителів.

Наприкінці лютого 2005 року його змінив Олександр Люліч. Саме при цьому пасторові того ж року громада відзначала 10-річний ювілей під час урочистого зібрання, на яке запросили адвентистів з інших громад, гостей та приятелів. Особливу увагу брат Олександр звертав на доктринальні питання,  фундаментальні вчення Біблії та закликав дотримуватись Біблійної позиції, аби не коливатись серед хвиль людських думок.

А 10 березня 2007 року на служіння був скерований пастор Леонід Федорук, який звершував його до квітня 2009-го року. За ці два роки зробили благоустрій  Дому молитви, який став більш зручним. В кожній деталі відчувалась пошана до Бога.

Разом із зовнішнім благоустроєм працювали й над духовним піднесенням громади. Особливим заходом стали євангелізаційні проповіді за участі Ольги Мурги.

А 16 травня 2009 року на служіння в громаду Іршави був призначений пастор Павло Чобан. За час праці тут, а це 4 роки, він одружився і Бог подарував його сім’ї сина. З вдячністю та повагою громада згадує цього брата. Його праця і гостинність залишили добрі згадки у серцях вірян. Простий та щирий у спілкуванні зі всіма – від дитини й до людини поважного віку. Особливу увагу виявляв до молодіжного служіння, позаяк вбачав, що молодь – це майбутнє громади.

Влітку 2013 року на короткий термін пасторувати скерували сюди Романа Климчука. І уже з 2014 року його змінив Андрій Стаднік, який віддав громаді 9 років. Для усіх членів він став справжнім батьком – уважним, турботливим, підтримував у важкий час кожного і закликав молитись за церкву постійно. Він був пастором поклоніння. Тим, хто шукав Божої присутності в усьому. Його молитви підносили, давали мир і духовне підкріплення. Сьогодні ми щиро вдячні Богові за ваше посвячене служіння. Бо, крім того, разом зробили ще й капітальний ремонт в приміщенні, а також постійно організовували різні програми, виїздили з розповсюдженням духовної літератури, і багато чого іншого.

Влітку 2023 року брат Андрій завершив служіння і наступним громаді відрекомендували Геннадія Савчука.

Чимало не сказали про кожного служителя окремо, але кожен із них робив власний внесок в громаду, за це сердечно усім дякуємо.

Нехай нашому Богу буде слава й хвала! Тому що нині головна мета – подяка Господеві, що до цього місця Він вів свою церкву й обіцяв попровадити до Небесної вітчизни.

Редактор: Неля Музичко