Історія громади м. Володимир-Волинський

Історія громади  м. Володимир-Волинський (інформація зібрана до 80-річчя громади)

 Першою Адвентистською родиною у Володимир-Волинську була сім’я  Савчука. Вони прийняли  адвентизм в Росії, а з 1926 року проживали у селі Новосілки (яке неподалік від Володимир-Волинського), де і проходили перші молитовні служіння.

Згодом до Володимира приїхав Кюн, німець за походженням,  зі своєю родиною (Його дружина була членом церкви, а він сам не був охрещеним, хоча кожну суботу відвідував богослужіння і ретельно повертав десятину. Причина відмови йому у  членстві: в його майстерні робили надмогильні пам’ятники, на котрих у той час ставили зображення Ісуса Христа, Ангелів, Марії та різних святих)

Також у цей час до громади приєднується німецька родина Маркварт. В 1927 році  хрещення приймає Перлінська Олена, а згодом і вся її родина. Церква нараховує 14 членів церкви.

Першим пастором, який поселився у Володимир-Волинську був Антоній Нєвядомський (1897-1983). Він проводив біблійні лекції в орендованому у євреїв приміщені по вулиці Ковельській. Проповідь привернула увагу  багатьох мешканців міста, що викликало опір і опозицію різних релігійних конфесій.

Наприклад, Реєр, член однієї протестантської громади (баптист), бунтував людей проти прийняття цієї вістки. Але в короткий час сам бунтівник приймає адвентизм.

Служіння пастора Нєвядомського було важким і небезпечним. Як свідчить журнал «Слуга збору», одного разу двоє злочинців спланували замах на життя цілої родини. Але  помилково потрапили до євреїв, власників дому і їх сильно потурбували. І хоча через короткий час змовники самі загинули в одній бійці, пастор Антоній, з метою безпеки, змінив місце проживання. (3)

У 1930 році, на зміну пастору Нєвядомському, у Володимирську громаду на духовну роботу направляється пастор П. Поліщук. Богослужіння проходили в сім’ї Маркварта. Окрім дітей громада нараховувала 13 душ.

У 1932 році, згідно статистичних даних за другий квартал (журнал «Слуга збору» № 8), членство у громаді становить 19 чоловік. Там  ми знаходимо також цікаві статистичні дані:

Кількість членів які здають звіт за місійну роботу	7
Кількість місійних відвідувань	6
Кількість викладених біблійних лекцій	60
Кількість осіб яким надана допомога	2
Кількість наданих порад	11
Кількість осіб приведених на СШ або на інше зібрання	22
Кількість висланих місійних листів	2

                                                                                                                (4)

У сер. 30-х років у Володимир переїджає сім’я активних адвентистів І. Татара. Його дружина починає очолювати роботу благодійного відділу «Тавіти». Як говорить вона сама, початок був важким тому, що не мали  жодних коштів для допомоги потребуючим. Але вони звернули їх увагу на велику кількість журналів, які лежали не реалізованими у їх громаді. Продавши літературу, вони на виручені кошти змогли допомогти багатьом бідним, роздаючи взуття, одежу, продукти харчування. (5)

У 1935 році пасторське служіння виконує Еміль Гайдик (1902-1993). Як свідчить сам Гайдик у книзі «Моя дорога адвентова…» у 1935 році він був скерований до Торчина біля Володимира, де обслуговував навколишні групи і церкви. З великою любов’ю Еміль згадує про хрещення 31-ї молодої особи в річці Стохід біля села Богушівка. 12-ть із охрещених осіб – це  результат євангельської роботи Еміля Гайдика. (8)

  В довоєнні роки серед членів церкви була популярною місіонерська програма під назвою «Подячна праця». На кожного члена церкви припадала певна кількість журналів та газет, які вони розповсюджували серед своїх друзів та родичів. До цієї роботи залучались не тільки молоді та похилого віку особи, але і діти. У журналі «Слуга збору» Е. Гайдик описує про «Подячну працю» у громаді Володимир-Волинському. Ця робота приносить їм велику радість тому, що вона дає можливість працювати для Господа через проповідь спасіння гинучим душам. Продовжуючи Е. Гайдик пише: «Господь благословив нашу працю і люди з любов’ю приймали нас і охоче купляли журнали. Приймати участь у «Подячній праці» для дітей  важливо, щоб з молодих років звикали до місійної праці і пізнавали її значимість». (6)

Володимир-Волинську громаду до 1939 року відвідували багато пасторів: Михайло Васідлов, Кеніч, Емел Кригер, Кирило Макієвец, а також адміністрація східно-польського об’єднання: Альфред Лідке, К. Бартель, Іван Куляк, Йосип Зелінський, Єжи Ліпськи.

У цей час адвентисти проводять свої служіння в домі сестри Ольги Перлінської.

Найближчими до Володимира адвентистськими групами та громадами були: Ковель, Свинюхи, Сернички, Садів, Старий Загорів, Мишів, Чеховщина, Озеряни, Іваничі, колонія Долінки,що неподалік Іванич.

В кінці 1939 року у зв’язку з приходом радянської влади на територію Західної України та угодою між Сталіном та Гітлером, усі адвентисти німецького походження, як пастори так і члени церкви, були вимушені емігрувати на свою історичну батьківщину.

У воєнні роки, не зважаючи на труднощі та небезпеки церква, продовжувала працювати та приводити нові душі. Ось список охрещених у цей час:

П. І. П.	Рік народження	Рік хрещення	Примітка
Вознюк Текля Тимофіївна	1929	1942
Кихтюк Василь Тихонович	1922	1942	(переїхав у Нововолинськ. Був паралізованим і ходив з палицею)
Пукало Антон Васильович	1912	1942	помер1992
Шульгат Федір Тимофійович	1923	1942
Ломійчук Ганна Опанасівна	1923	1944	хрестилась с. Пожарки
Шульгат Антоніна Павлівна	1926	1945
Рибай Ядвіга Іванівна	1908	????	померла 1994
Петрухіна Надія Михайлівна	1920	1945
Запорощенко Марія	????	≈ 1946

                                                                                                                          (7)

Закладається основа майбутньої церкви, членами якої будуть українці, на долю яких випаде час релігійних утисків зі сторони Радянської влади.

Цікавим є досвід навернення Запорощенко Марії. Вона знала і адвентизм, але довгий час не мала відваги прийняти його. Одного разу на пасху, прийшовши у церкву, священик звернувся до людей: «Винесіть із церкви свинське м’ясо». Це утвердило її в вірності санітарної реформи і вона заключає завіт  з Господом.

У 1944-1945 роках адвентисти польської та чеської національностей  у зв’язку їз загостренням міжнаціональних проблем, залишають місто Володимир-Волинський. Серед них – Зиґмунд Осмоловський, який особисто пережив трагдеію, українсько-польського конфлікту, втративши дружину, а також її родину Залевських.

15 вересня 2007 року неподалік села Новий Загорів відбулося відкриття меморіального пам’ятника сім’і Залевських, які 11 липня 1943 року трагічно загинули в результаті міжнаціонального конфлікту.

Згідно отриманих даних від Зігмунда Осмоловського (зятя Залевського Йосипа, який чудом залишився в живих), Вознюк Тетяни Тимофіївни 1929 р.н.  (яка товаришувала з однієї з дочок Залевського, проживає у Володимир Волинську), Лещука Петра Тимофійовича,  мешканця села Старий Загорів 1929 року народження – була відновлена історія сім’і Залевських.

Йосип Залевський, поляк по національності, який на початку 20-х років поселився  на землях Хорівщини (неподалік теперішнього Нового Загорова)  в статусі ”польського осадніка”.

Певний час Йосип Залевський обіймав посаду солтиса в місті Порицьку (теперішній смт. Павлівка).  Як державний службовець, він також мав можливість спілкуватися з  людьми і надавати допомогу різним верствам населення і національностям. Йосип користувався великим авторитетом і повагою серед оточуючих людей.

Він був освіченою людиною, в бібліотеці якого було багато різноманітної літератури,  тому числі і релігійної, яку Йосип пропонував  своїм сусідам і знайомим. Невідомо коли, але приблизно в середині 20-их років про сім’ю Залевських знали як про християн Адвентистів сьомого дня.

Його сім’я відвідувала богослужіння в культових приміщеннях церкви АСД в селі Старий Загорів та селі Колона.

Сім’я Йосипа нараховувала сім душ (батько Йосип, мати – Уляна, дочка Олена (Гелька) жінка  Осмоловського Зігмунда, дочка Ядвіга (Язя), син Боліслав (Болік), син Адам (Адасько, 1929 року народження,), син Зігмунд (Зігмуня))

11 липня 1943 року в ніч з неділі на понеділок  трапилася страшна трагедія. Зі слів вищезгаданих людей, вдалося відновити події страшної ночі.

За кілька місяців до цієї трагедії Зігмунд Осмоловський (зять Йосипа), який працював у місті Володимир-Волинському, розумів і відчував небезпеки, які підстерігали родину його дружини. Він кожен тиждень, з понеділка до п’ятниці працював на залізничній дорозі, а в суботу й неділю повертався до дружини у село. В один із днів він просив сім’ю Залевських залишити село і піти жити у Володимир-Волинський, де пустувало багато єврейських будинків. Але теща сказала, що у них тут господарство, куди вони підуть у чуже місто, нічого поганого, злого вони не зробили людям. В неділю в обід Осмоловський залишив дружину і направився на роботу.

В той же самий вечір група озброєних людей оточила будинок Залевських, щоби перешкоди кому-небудь із членів сім’і втекти. Декілька озброєних людей зайшло  в будинок із сокирами в руках.  Йосип Залевський відчув ту небезпеку, яка підстерігала його сім’ю. Він намагався непрошених гостей переконати, зупинити в кривавому рішенні, закликав до свідомості, навіть погрожуючи справедливістю Божого правосуддя. Але це не зупинило злочинців. Декількома ударами сокири Йосип був звалений на підлогу свого дому. Наступною жертвою стала його дружина. Одна із дочок Залевських Олена, схопила малолітнього брата на руки, притиснувши його до грудей, своєю головою хотіла захистити брата від смертельних ударів. Але в цей вечір усі члени сім’і Залевського, які знаходились в домі загинули. Загинула також і дружина Зігмунда Осмоловського – Олена, яка лише декілька місяців як одружилася.

Понівечені тіла дорослих і дітей були витягнуті із дому і вкинуті у вириту у дворі землянку, яка була передбачена як захист від снарядів і пуль.

Не було в домі в цю ніч  16-літньої  дочки Залевського Ядвігв. Вона була на вечорницях у своєї подружки адвентистки у селі Колона. Палачі помітили її відсутність і послали гінця у її пошуку. Незабаром посланець зустрів Ядвігу з її подругою українкою. Він накричав на українку, щоб вона йшла додому, а Ядвігу за руку привів до дому. Перед її поглядом відкрилася страшна картина: калюжі крові на підлозі … Вона запитала: „Де ви поділи моїх батьків?”, „Пішли, покажимо” – почула у відповідь. Дівчина побачила землянку, в якій знаходились тіла її рідних, вона зрозуміла, що її чекає та сама доля. Ядівга попросила перед своєю смертю дозволити їй помолитися. Схилившись на коліна вона молилась до Господа про свою сім’ю, а також говорила: „Господи, прости моїм ворогам, тому що вони не знають, що роблять”. Палач, який стояв з сокирою позаду неї сказав до своїх друзів:

„ Вона молиться за нас, я не можу її вбити” – і кинув сокиру.

Дівчина стояла на колінах аж поки інший який не чув її молитви підійшов і сказав: „Чому ви вовтузитися з цією дівкою?”. Він завдав їй декілька ударів сокирою.

Зігмунд Осмоловський через декілька днів почув про страшну смерть своєї дружини та її родини. Він відвідав дім, де сталася трагедія, і побачив кров на підлозі і стінах, а також мозок на стелі. Це надзвичайно страшно вразило його. Він мав також можливість поспілкуватися із деякими учасниками цієї трагедії, дізнавшись про деталі цієї історії (я особисто зустрічався з Зігмундом Осмоловським в Польщі, історія сім’і Залевських записана на аудіо касеті).

Вищезгадані дві особи,  Вознюк Тетяна Тимофіївна та  Лещук Петро Тимофійович показали місце, де проживала сім’я Залевських. Церквою АСД на тому місці встановлений пам’ятник, як пам’ять страшної трагедії і невиправданої міжнаціональної ворожнечі.

(Аудіо запис розповіді Зігмунда Осмоловського та історія сім’ї Залевських прочитана 15 вересня 2007 р. на урочистому ювілеї 80-ліття громали в с.Старий Загорів.

У воєний час керівництво громадами Волині та Рівненщини бере на себе Кирило Макієвец, який залишається на цій вахті до 1947 року.

З приходом Радянської влади (у 1944 році) на терени Західної України, відкривається можливість реєстрації громад. Це стало реальним в результаті політичного тиску на Сталіна під час зустрічі великої трійки у Ялті 1944 року (однією з умов відкриття другого фронту, було надання релігійної свободи в СССР).

Нажаль, у цей час у Володимирі була дуже мала кількість членів церкви, менше 20 душ. Тому за порадою обласного служителя Кирила Макієвца, ця невелика група була приєднана до громади села Мишів Іваничівського району.

З 1946 по 1948 роки пресвітерське служіння звершував Лукашенко Дмитро Семенович, родом з села Пожарки. Він був одружений на дочці Запорощенко Марії, яку звали також Марією. У 1947 році хрещення приймає Вознюк Віра Степанівна.

У 1948 році Лукашенко давав водне хрещення 5-ом особам, троє із них були з Володимира (одна їз села Княже): Ролюк Петро, Вознюк Іван, Запорощенко Зоя (Зоя перед хрещенням вийшла заміж за воєнного Єроменко, після хрещення зазнавала зі сторони чоловіка гоніння за віру). У той час зібрання відбувалися у сестри Запорощенко Марії.

Важким часом для громади виявився восьмирічний період, починаючи з 1948 року, коли Лукашенко Дмитро виїхав із Володимира. Хоча у цей час обласним пастором по Волині був Павлюк Олександр, доступ до міста Володимир-Волинський був обмежений у зв’язку з його знаходженням у прикордонній смузі. Місто Володимир було закритим для постороніх осіб.

Богослужіння проходили нелегально. Підпільні служіння відбувалися у будинках членів церкви. За кафедрою проповідували: Палига Іван, Шульгат Федір, Пукало Антон та Вознюк Іван – місцеві члени церкви.

Тоді в громаді не було рукопокладеного пресвітера, тому один раз в квартал на обряд євхаристії  їздили у громаду Мишів, де рукопокладеним пресвітером був Гуліта Йосип (цікавим є факт, що за браком рукопокладеного проповідника, місцевий пресвітер Гуліта звершував обряд вінчання).

В 1950 році членами групи АСД у Володимирі були: подружжя Рибай Яків та Ядвіга ( у Якова була рідна сестра Мотря, яка пізніше проживала у селищі Жвирка, неподалік від Сокаля), Олена Січевська, Пукало Антон, Ролюк Петро, подружжя Вознюк Іван та Текля, їхня мама Віра, подружжя Палига Іван Назарович та Наталія Терентіївна, Приступа Антоніна (по чоловіку Шульгат) Запорощенко Марія (теща Лукашенка), Шафрович Євдокія, Петрухіна Надія (мама Романюк Раїси), Заходня (старша жінка), Олена Добровольська (згодом була виключена), Корольков Володимир, сестра Аня (жінка військового), ще одна жінка і донька зі сходу країни (жили короткий час у Запорощенко). Усіх -19   (2)

Приблизно у 1955 році до церкви приєднався Лисюк Михайло. Як розповідає Вознюк Іван, його прихід до Бога був драматичним. Його дружина виявилась невірною у подружньому житті. З ревнощів він продав хату, гроші розділив, а сам пішов на квартиру до сестри Січевської, яка привела його до Бога. Пізніше Лисюк Михайло одружився на адвентистці з Донецької області. В свою чергу вона приїхала з своєю подругою Вербицькою, котра поселилася у місті Нововолинську і була однією з перших адвентистів у цьому місті.

У 1956 році на духовну роботу був направлений пастор Бурило Петро Лукіч. В його обовов’язок входила душ пасторська турбота за громаду в селі Мишів та Володимир-Волинському. Щоб поселитись у прикордонній смузі, він змушений був завербуватися на шахтарську роботу у місті Нововолинську. У зв’язку з тим, що не було місця для житла у Нововолинську, яке тільки розбудовувалось, сім’я Бурило два роки проживала у Володимирі. Пізніше вони переїхали у Нововолинськ, де проживали до повернення у Володимир-Волинський в 1968 році (Бурило П. виїхав у Луцьк ≈ 1981-1982 рік).

В 1956 році було знято з реєстрації громаду села Мишів, тому група адвентистів з Володимира почала регулярно проводити свої богослужіння по домах.

Не маючи власного молитовного будинку, змушені були проводити служіння у кімнатах приватних будинків наших членів церкви. Ми мали кілька таких сімей, які пожертвували своїми помешканнями для проведення суботніх богослужінь. Це: Вознюк Іван, Січевська Олена, Добровольська Олена, Лисюк Михайло, Шульгат Федір, Запорощенко Марія, Ролюк Петро в селі Льотниче. Богослужіння проходили регулярно. Єдиною літературою для користування були Біблія, для співу – псалми Сіону з нотами. Для проведення суботньої школи роздруковували на машинках уроки, або вивчали біблійні книги по розділах.

У 1959 році прийняла хрещення Вітрук Лідія Данилівна (1935 р. н. проживала у місті Нововолинськ).

В 50-х роках за десять років до церкви приєдналося лише 2 душі. Це був важкий, критичний час для життя церкви.

В 1960 році Радянська влада розпускає Всесоюзну раду Адвентистів сьомого дня. Церква у Радянському Союзі втрачає централізоване керівництво і йде у підпілля.

З приходом пастора Бурило, церковне життя упорядковується, але через вплив войовничого атеїзму та через заборону проповіді євангелія, за десять років у 60-х роках приєднується лише вісім чоловік:

П. І. П.	Рік народження	Рік хрещення	Примітка
Власюк Давид Миколайович	1909	1960	1992
Котик Віра Тимофіївна	1941	1960
Олійник Соломія Полікарпівна	1927	1966
Романюк Євген Михайлович	1925	1968
Нарушинська Галина Курнилівна	1923	1966
Романюк Дмитро Михайлович	1946	1968	хрестився у с. Мишів
Нарушинський Йосип	????	≈ 1967
Войтович	????	≈ 1960
Москалюк Віра	????	≈ 1960

Адвентисти, проживаючі у місті Нововолинську, належали до громади Володимир-Волинського.

В 1967 році зусиллями громад Володимир-Волинський та Мишів був організований струнний оркестр, який зі своїми виступами відвідав багато громад. Організатори оркестру: Мись Петро та Степан Єфремович із м. Рожище.

Склад Струнного оркестру:

1. Мись Петро – скрипка
2. Бурило Таня – акордеон
3. Гуліта Вадим – мандоліна
4. Романюк Дмитро – мандоліна
5. Романюк Володимир – балалайка
6. Романюк Ганна – гітара
7. Чернівецька Катерина – гітара
8. Гуліта Софія – гітара
9. Бурило Петро – гітара

70-ті роки, для церкви Володимир-Волинського, принесли багато приємних перемін. Насамперед підросла молодь, яка всупереч впливу атеїстичної ідеології не втратила віри, а залишилася вірною своїм переконанням, втрачаючи багато переваг і можливостей, які пропонувало Радянське суспільство – освіта, посади. Молодь, всупереч усім заборонам, бажала щось робити для церкви та людей.

У 1974 році, за ініціативою Романюка Олександра, був створений перший інструментальний ансамбль на Волині. Музичні інструменти були виготовлені власними руками. Акустичним колонкам і гітарам надавались розміри, які могли б вміщатись у легкові автомобілі. Музикантами ансамблю були: Романюк Олександр, Бурило Павло, Ломійчук Євген, Шульгат Ірина, а співали – сестри Вознюк. Репетиції проходили у будинку терплячих господарів, батьків Павла Бурило. Ансамбль виступав в різних громадах Волинської області, на урочистих служіннях та весіллях, тощо. Користуючись любов’ю і популярністю, група виступала також у Білорусії.

На прохання членів церкви, у 1976 році влада надала офіційний дозвіл проводити молитовні служіння у домі Євангельських християн баптистів, який знаходився по вулиці Чапаєва. Хоча приміщення було малим і тісним, все ж таки – це була велика перевага мати офіційне місце для вільного проведення богослужінь.

У 1977 році після наполегливих прохань обох протестантських церков, державою був наданий дозвіл будувати спільний молитовний будинок по вулиці Раскової 8. Обидві церкви із запалом взялися за будівництво.

10 травня 1980 року церква адвентистів посвячувала молитовний будинок, у якому вони проводили служіння 20 років, до кінця 2000 року.

За 10 років сьомої декади прийняло хрещення 12 чоловік.

В 80-ті роки відкривається ще більша свобода для церкви. В кінці 1979 року приходить новий пастор Плотніков Анатолій Якович, який звершував служіння у громаді протягом десяти років.

Цікавим був процес купівлі ним будинку для житла, продавцем якого була вчителька. Влада робила на неї тиск, щоб вона не продала його сектанту. Таким чином влада хотіла уникнути присутності зайвого релігійного  діяча у місті. Але інтелігентка зуміла відстояти своє право, звернувши увагу влади на позитивний вплив релігійної освіти.

Діти пастора Плотнікова не ходила по суботам у школу на навчання. Батька неодноразово викликали в різні установи, погрожуючи різними покараннями. Але це не вплинуло на рішення пастора зберігати вірність Господу разом зі своєю сім’єю. Вірність пастора вплинула на інших батьків адвентистів. За час пасторства Плотнікова – усі діти адвентистських сімей кожної суботи були присутніми на богослуженні.

Пастор Плотніков був наділений даром євангелізації серед інших протестантських церков. Він відвідував навколишні протестантські громади, серед яких мав авторитет і повагу. Зокрема в результаті його діяльності у смт. Жовтневе сім’я баптистів Йосипа Ланга прийняла адвентистку вістку.

У громаді існував церковний хор, котрим керував Іван Володимирович Вознюк. Час нових можливостей для церкви диктував нові вимоги щодо більш професійного виконання хорових псалмів. Реорганізацію хору провів Павло Майданець, диригент Ковельського хору. Роботу по вдосконаленню хору продовжила Плотнікова Валентина.

У 1986 році у Володимирі був організований духовий оркестр за підтримкою Майданця Павла, Юхимчика Леоніда, Новосад Віктора. Брати із Ковеля допомагали нотами, партитурами і особистою присутністю.

За десять років восьмої декади 20-го століття було охрещено 17 чоловік, семеро із них – діти із адвентистських родин. Пам’ятною подією для церкви був прихід родини Алєксійчуків, яких привели до істини їх неповнолітні діти.

На кінець 80-го року громада нараховувала 45 душ.

90-ті роки – відкриття повної свободи для проповіді Євангелія.

З 1989 по 1995 роки пасторське служіння у громаді звершує Новак Олексій Оверкович. Першим ,офіційно дозволеним громадським заходом церкви, стали духовні концерти в державних культурних закладах. Ця нагода була використана з євангельською метою громадою Володимир-Волинський. Зведений обласний хор Волині, в кількості 60 чоловік, звеличував Господа хоровими псалмами, котрі уважно слухала велика кількість людей, зібраних в районному будинку культури.

Починаючи з 1992 року, церква отримує дозвіл проводити євангельські заходи у громадських місцях. Перша програма «3х12х3» була проведена в колишньому Римо-католицькому костелі. Перші три дні проповідував Богдан Качмар, а тримісячні біблійні курси проводив пастор Новак Олексій. Лекції відвідувало багато зацікавлених людей. Це викликало обурення серед католицького духовенства. Вони звернулись зі скаргою на адвентистів у міську Раду із звинуваченням про занечищення ними храму. Влада не приділила серйозної уваги цій скарзі. Проте наступні євангельські програми, адвентисти, з метою уникнення міжконфесійного конфлікту, проводили в будинку культури.

У 1994 році пресвітером громади був обраний Скиба Володимир Іванович. Він допомагав пастору у євангельській роботі. Зокрема духовна література поширювалася ними у багатьох навколишніх селах. За чотири роки релігійної свободи до церкви приєдналося 30 нових осіб.

У 1990 році члени громади Володимира-Волинського, які проживали у місті Нововолинську, утворили нову громаду у своєму місті.

На початку 1995 року громада Володимир-Волинського нараховувала 55 членів церкви.

Наступною важливою подією для громади стало отримання у 1994 році офіційного дозволу на будівництво молитовного будинку по вулиці Генерала Шухевича, 87. У цьому ж році був закладений фундамент нової церкви. Цікавим фактом є те, що мер міста Гнатюк всіляко сприяв отриманню дозволу на ділянку під будівництво, напевне тому, що його дружина відвідувала біблійні курси пастора Новака Олексія. Тепер, після десяти років колишній мер, зустрічаючись із Олексієм Оверковичем, із задоволенням запитує: «Чи ви, адвентисти, задоволені цією ділянкою?». Йому приємно від того, що він зробив добру справу для церкви.

Роки з 1995 по 2000 припадають на пасторське служіння Ватамана Юрія Васильовича.

Пресвітерське служіння звершує Романюк Дмитро Михайлович.

За цей час у місті Володимир-Волинський було проведено три євангельські програми за участю закордонних євангелістів. Програми проходили у міському будинку культури міста Володимир-Волинський і паралельно у місті Нововолинськ.

У січні 1996 року в будинку культури програму проводив темношкірий євангеліст  Франциско Стаут. Перекладала програму Томенко Альбіна.

В жовтні 1996 роцу відбулася програма за участю команди із семи місіонерів з Австралії,  євангеліст Гільмор, лектор по медичних темах Троїцький Віктор.

У 1998 році євангеліст Франциско Стаут провів повторну євангельську компанію.

Після вищезгаданих програм проходили курси «Так говорить Біблія» та семінари по книзі Об’явлення.

За час пасторського служіння Ватамана Ю.В до церкви приєдналась 41 особа.

У цей час активно продовжується будівництво молитовного будинку.

З вересня 2000 по вересень 2001 років пасторське служіння звершував Бабій Руслан, випускник Заокської духовної Академії. Він активно і успішно працював серед молоді громади.

Продовжувалося будівництво церкви, стало реальним проводити богослужіння у підвальному приміщені. В основному залі були завершені малярні роботи стін та вмонтовані світильники .

В подарунок за сумлінну працю громада подарувала йому дружину(Алєксєйчук Ірину), найкращого місіонера громади, яка привела у церкву цілу свою родину. У жовтні 2000 року у місті пастором Лозинським Анатолієм була проведена євангельська компанія.

Пресвітером у цей час був Бондар Богдан Юрійович.

З жовтня 2001 по лютий 2003 років виконував пасторське служіння Молалігн Васе Фентович. У цей час церква особливо об’єдналась навколо місіонерської роботи, зокрема літературного євангелизму, фахівцем якого був пастор Васе. За півтора року у церкву прийшло більше 10 людей.

Громада перенесла свої богослужіння з підвального приміщення в основний зал, була покладена підлога у залі і зроблено деякий благоустрій території. Це дало можливість у 2002 році провести районний місіонерський конгрес.

На кінець 2002 року громада налічувала 99 членів церкви. Пресвітерами були: Бондар Богдан Юрієвич та Антонюк Григорій Вікторович.

(пів року, до представлення пастора Горбачевського, громада залишалася без пастора)

7 червня 2003 року на пасторську роботу у громаду Володимир-Волинський був скерований пастор Горбачевський Петро (1960 року народження).

Грудень 2003 року – проведено виставку здоров’я та кулінарні класи. Присутніх більше 100 чоловік.

Лютий 2005 року – виставка здоров’я та євангельська програма Лорона Вайда (паралельно проводиться у Нововолинську)

Вересень 2005 року – парад за здоровий спосіб життя.

Жовтень 2005 року – День Біблії.

Листопад 2005 року – виставка здоров’я та кулінарні класи в місті Устилуг.

Березень 2006 року – виставка здоров’я та кулінарні класи в селі Хобултова, в результаті чого була створена група адвентистів, в якій щотижнево вивчають Слово Боже. Силами громади відремонтовано приміщення колгоспної контори, для проведення зустрічей.

Активну участь у місіонерській роботі приймає молодь. Ними отримано дозвіл від районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді на проведення церквою профілактичних лекцій в загальноосвітніх закладах району. За півроку було проведено три цикли лекцій у 18-х навчальних закладах. В усіх євангельських заходах активно приймають участь члени церкви та молодь. Вони, жертвують своїм часом, транспортом, коштами, тому євангельські програми мали успіх.

У жовтні 2004 року було посвячено молитовний будинок.

Пресвітерське служіння у цей час виконували: Антонюк Григорій Вікторович і Войтович Вадим Владиславович.

Кількість членів церкви на третій квартал 2006 року становить 113 членів.

За три останніх роки було охрещено 30 чоловік.

Церква переможною ходою протягом 80 років йшла крізь лихоліття війни, буревії політичних заворушень, небезпеки та переслідування.

 Джерела отриманої інформації:

1. Спогади брата Зігмунда Осмоловського, який у довоєнний час проживав у Володимирі, а після війни виїхав у Польщу.
2. Інформацію записала Тамара Боберська у 1999 році.
3. Спогади ветерана громади Вознюка Івана Володимировича, член Церкви АСД з 1948 року.
4. Журнал «Слуга збору» сторінка 93. (інформація від Лозовського)
5. Журнал «Слуга збору» 1932 рік, №5, сторінка 10.
6. Журнал «Слуга збору» 1938 рік, №2, сторінка 6.
7. Журнал «Слуга збору» 1938 рік, №11, сторінка 6.
8. Церковна книга громади Володимир-Волинський.
9. Матеріал наданий Лозовським Станіславом.

* Інформацію зібрав Валентин Шевчук   07.10.2006 року та погоджено на комітеті по організації святкування 80-ти річного ювілею громади міста Володимир-Волинський.