«Відчайдушні» розповідали про волонтерську діяльність напередодні міжнародного дня волонтера

«Відчайдушні» розповідали про волонтерську діяльність напередодні міжнародного дня волонтера

Команда «Відчайдушні» була запрошена до громади села Ільниці поділитися досвідом своєї волонтерської діяльності. Спілкування з учасниками команди відбувалося ввечері 2 грудня. Метою зустрічі був збір 100 000 гривень на медичне обладнання для наших захисників.

На початку зустрічі Олександр Коропець звернуся до присутніх з роздумами над уривком зі Слова Божого, котрий записаний у посланні апостола Павла до Євреїв 3:12-15. Він підкреслив важливу думку: «Коли людина відступає від Бога, вона втрачає ціль, за яку варто боротись, спасіння. Якщо ви з Христом і підтвердили це своєю вірою та способом життя, ви стали ціллю диявола». Напевно, після дворічного досвіду волонтерської діяльності, для нього біблійна істина про боротьбу між добром і злом стала ще більш реальною.

Розкажіть трохи про себе: хто ви, звідки і як долучилися до команди «Відчайдушні»

Олександр Коропець, пастор громади Мукачево-1. Нам допомагає Іван Микита з Ільниці. Одного разу він сконтактував зі мною і виявив бажання допомогти. Беручи до команди охочих, я намагаюся аналізувати, чи впорається людина та, чи не наражатиме на зайву небезпеку себе та інших. Ми своєрідно перевірили Івана (посміхається) і запропонували йому поїхати в Авдіївку на його автівці. Ви б бачили очі військових, коли ми приїхали на цивільному авто. Іван Микита двічі їздив до Авдіївки.

Для мене особисто все почалося із завершенням майдану та початком антитерористичної операції. Ми збирали кошти на ліки для військових та разом з Андрієм Конашуком проводили благодійні концерти у Бориславі, Дрогобичі та Східниці.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, то почали займатися розселенням людей, перевезенням їх за кордон. Крім того, ми відвозили гарячу їжу до кордону тим, хто стояв у чергах, возили бронежилети бійцям.

Одного разу військові почали телефонувати, мовляв, до них дійшла інформація, що я волонтер та надавати список того, чого вони потребували. Так я став волонтером, хоча таким себе і не вважаю.

Андрій Конашук, пастор громад у Виноградові, Підвиноградові, Дротинцях. Не буду зображати нещиру хоробрість. На початку війни був страх за себе, за рідних. Але і було розуміння, що потрібно щось робити. Мені почали телефонувати друзі з-за кордону та інших областей України. Вони відправляли різноманітну допомогу. Через 3 місяці я долучився до «Відчайдушних». Якось з місця бойових дій вивозили будинок сімейного типу в якому нараховувалось 17 дітей. Ми з братом перевозили їх за кордон.

Анатолій Капітан, пастор громад у Сваляві та Мукачеві. До команди «Відчайдушні» долучився через місяць після початку повномасштабного вторгнення. Нами надавалась посильна допомога тим, хто її потребував. Насправді ми потребуємо такої ж допомоги як і ті люди, котрим допомагаємо ми.

Андрій Коваль, бізнесмен, вірянин Центральної львівської громади. Відповідає за автомобілі у команді. Я також ніколи не вважав себе волонтером. Долучився до команди «Відчайдушні» трохи пізніше. Ми познайомилися з Олександром на хімчистці, де й домовилися про спільну волонтерську діяльність.

Михайло Чайка з Вінничини, фармацевт. Контролює встановлення медичного обладнання. Я відвідую громади у Рахни-Лісових. З початку повномасштабного вторгнення разом з громадою та іншими конфесіями села ми організували пункти розміщення внутрішньо переміщених осіб. Перед тим, як долучився до «Відчайдушних» була проведена тестова поїздка до Херсонщини, села Лупареве.

Розкажіть один з випадків, який на вас справив найсильніше враження

Михайло Чайка. Якось ми їздили на Харківський напрямок. Того разу ми передали військовим кейс-евак для поранених. Після виконання цього завдання команда мала намір доставити харчові продукти та медикаменти цивільному населенню. У Куп’янську ще подекуди можна отримати вищевказану допомогу, а от у наближеному до лінії фронту селищі Петропавлівка зробити це вже неможливо. Тому ми відправились туди.

Військовий, котрий нас супроводжував, після прибуття на місце, різко розвернувся і поїхав назад. Ми з Олександром залишились удвох. Під час розвантажування продуктів та медикаментів почалися обстріли, то ж ми почали молитися з місцевим населенням. Та через місяць ми повернулися до Петропавлівки, адже пообіцяли людям привезти генератор.

Олександр Коропець. У нашій діяльності немає місця легковажності. Команда завжди контактує з військовими, радиться з ними стосовно ситуації на фронті та прифронтових зонах. Лише все добре зваживши, ми вирішуємо відправлятись у дорогу.

До прикладу, одного разу ми скасували поїздку в Авдіївку, адже командир сказав нам, що за короткий час декілька цивільних автівок було знищено.

Анатолій Капітан.  Одного разу ми їхали з вантажем до Сіверська. Я був за кермом. Обставини склались таким чином, що ми не встигали й уже стемнілось. Хоча нам казали, що до ночі потрібно виїхати звідти, та нам до в’їзду залишалось ще 10 кілометрів. Дякуючи Богу, ми спокійно добрались до місця призначення, надали населенню необхідну допомогу та повернулись неушкодженими.

Чим ви займаєтесь зараз і що ми можемо зробити, щоб допомогти?

Олександр Коропець. Наша ціль полягає у тому, щоб нагадувати про те, що війна триває. Допомога цивільному населенню харчовими продуктами себе вичерпала. Цим займаються багато волонтерів та благодійних організацій, у тому числі ADRA. У той самий час доставлення евакуаційних автомобілів та медичних засобів нашим військовим є надзвичайно актуальною. Тому це стало нашим пріоритетом.

На цей момент ми передали на фронт 84 автомобілі. Тепер ми готуємо автомобілі для морської піхоти, що базується на правому березі Дніпра. Для військових лівого берега Дніпра надати допомогу ми поки не в змозі.

Ще одна проблема полягає у тому, що на законодавчому рівні дуже ускладнився процес перевезення автомобілів з-за кордону в Україну. Одна з автівок вже тривалий час знаходиться у Чехії через неможливість його доставити в нашу державу.

Нещодавно був скандал у нашій країні через те, що військовим передали аптечки з неякісними складовими. На передовій це майже гарантовано призводить до фатальних наслідків. З цієї причини, готуючи евакуаційний транспорт, ми вмонтовуємо все необхідне якісне обладнання: кисневі балони, камери, монітори з датчиками і т.д.

Кисневий балон може коштувати близько 8000 гривень. Броньований кейс на цей же балон – понад 12000 гривень. Часто складові аптечок дешевші у США ніж в Україні. До прикладу, зазвичай ми купуємо американські чи ізраїльські турнікети. Хоча українські «Січ» та «Дніпро», теж є хорошої якості.

Допомогти команді “Відчайдушні” у зброі коштів на автомобілі та медичне обладнання можна за номером карти: 4627055110588109 (Михайло Чайка)

Запитання: Олександр Мосійчук