Рятуємо військовим життя земне і вічне

Першої п’ятниці 2024 року, 5 січня, на служіння Karolina Church були запрошені волонтери з команди «Відчайдушні». Вони розповідали про те, як змінилося їхнє життя з початком війни. Ділились досвідами під час поїздок до прифронтових зон, а також розповіли про масштаби наданої ними допомоги нашим військовим.

 «Безсмертні смерті не бояться»
Олександр Коропець

Ким ви були до війни та ким є зараз?

Дмитро Чернецький: Я жив у Лондоні до війни. За пів року до вторгнення виїхав до Англії на заробітки через кризу, пов’язану з COVID-19. З 2015 року почав займатися волонтерством. Повернувся до України 23 лютого 2022 року.

Андрій Коваль: Працював і продовжую працювати у сфері продаж.

Михайло Чайка: До початку війни працював у сфері фармацевтики. Сьогодні продовжую займатися цією діяльністю, а також волонтерити. Був активним учасником табірної команди Karolina Camp.

Олександр Коропець: До початку війни був пастором. З початком війни продовжую бути священнослужителем та надавати духовну підтримку й нашим воїнам.

Скільки ваших друзів чи знайомих перебувають у полоні?

Михайло: Дев’ятеро моїх друзів-військових вважаються зниклими безвісти.

Чи можете ви у кількісному еквіваленті вказати цифру наданої вами допомоги на фронт?

Дмитро: Організація з Чернівців, спільно з командою «Відчайдушні» за два роки передала понад 25000 продуктових наборів. Туди входять крупи, консерви, макарони, олія. Набори комплектуються з розрахунком на те, що одній людині цих харчів вистачить на два тижні.

Окрім продуктів, військові отримали від волонтерської команди 410 аптечок. Одна аптечка коштує близько 3000 грн. з урахуванням комплектації та курсу валют. Тож їхня загальна вартість склала більш як 1 мільйон гривень.

Андрій: В основному наша команда спеціалізується на автомобілях. Тож за два роки ми надали військовим 96 автомобілів. Я у команді понад рік й особисто допомагав з підготовкою 46 автівок.

Михайло: Кожен автомобіль передається не порожнім. Ми заповнюємо весь простір салону необхідними продуктами та інвентарем, про який просять військові. Цю частину допомоги підрахувати вже нереально.

Як ви вважаєте, чи довго ще триватиме війна?

Олександр: На мою суб’єктивну думку й оцінюючи ситуацію на фронті, понад рік така війна, яка є зараз, не зможе продовжитись. Можливо вона трансформується в інші стадії. Але поки важко уявити, що такі виснажливі та активні бойові дії можуть затягнутися надовго.

Що ви вважаєте найпотрібнішим для наших воїнів?

Олександр: У першу чергу ми повинні молитися та брати піст. По-друге, це тепловізори, прилади нічного бачення, аптечки, розвідувальні дрони, адже все це рятує життя.

Дмитро: Нам потрібно робити все, що націлене на збереження життя нашим військовим.

Який найсумніший момент на війні особисто для вас?

Дмитро: Для мене це переадресація аптечок. До прикладу, коли був наступ біля Куп’янська, ми відправили аптечки. Декілька днів не було вістки про отримання. Пізніше прийшла звістка, що весь підрозділ загинув.

Андрій: Те саме, лише стосовно автомобілів. Коли ми навіть не встигли доробити автівку. А нам кажуть, що хлопців уже немає.

Михайло: Найважче відмовляти. Буває, що бюджету вистачає умовно кажучи, на половину автівки, а потреба є у 20 автомобілях. Це породжує відчуття безсилля.

Олександр: Я вірю у воскресіння вірних Богу людей. Мене більше пригнічує втрата воїнами кінцівок чи отримання психологічних проблем. Сьогодні є багато можливостей для протезування військових. Але коли це емоційна, ментальна травма, то все набагато гірше.

Військові, з якими ми близько контактуємо, які тримають з нами зв’язок, слава Богу, живі.

Нещодавно був зведений стадіон, вартістю близько 70 мільйонів. Як ви вважаєте, якби кошти, які тепер виділяють на будівництво стадіонів, перенаправили на потреби військовим, можливо вам не довелося б робити збори на аптечки?

Дмитро: Поки ми роздумуємо, хтось помирає. Ми просто витрачаємо час і моральні сили на критику депутатів, чиновників. Замість цього ми можемо зосередитися на допомозі військовим. Є важливий принцип: роби або мовчи.

У нас є спільна знайома, пані Катерина. Вона проживає за кордоном. Та коли вона переглянула інтерв’ю Олександра Коропця, яке брав Сергій Степанюк, то почала регулярно донатити. До того, Катерина влаштувалася на додаткову роботу, щоб підтримувати військових ще більше.

Олександр: Крадуть. Є корупційні схеми, без цього нікуди. Про волонтерів теж кажуть, що вони нечесні. Проте набагато більше тих, хто готові допомагати й брати участь у збереженні життя захисників.

Поділіться найкращою історією за час вашого волонтерства

Дмитро: Роздаємо їжу на Миколаївщині, під Снігурівкою. Серед місцевих були ті, які працювали на росію. Завершуючи видачу допомоги відчуваю сильне побудження чим швидше від’їжджати. Буквально 10 хвилин потому саме в те місце, де ми розміщувались, був прильот. Виявилося, що одна сім’я, отримуючи від ворога 200 доларів, підготували місцевість для прильоту, але не врахували, що ми так швидко поїдемо.

Андрій: Найкращі історії, це коли ми передали автомобіль, а вже через два дні нам кажуть, що з його допомогою вивезли декількох поранених, тим самим врятувавши їхні життя. Найгірше авто, з яким я стикався, це «Грінч». Проте так радісно від розуміння, що це єдина машина батальйону, яка досі на ходу.

Михайло: Кожен виїзд – це особливий досвід з Богом. Якось мали їхати до Бахмута. У Добропіллі на заправці ми зустрілись з військовими. Коли я сів за кермо, на рівному місці в авто тріснула пружина. Весь вантаж, який призначався для захисників Бахмута, був у мене. Лише коли стемніло, я відремонтував автівку. Лише пізніше ми дізнались від військових, що у той сами час як я застряг на заправці, дорога до Бахмута сильно прострілювалася і дістатися міста було просто неможливо.

Олександр: За весь час волонтерської діяльності лише одного разу уламок від міни пошкодив колесо автомобіля. Та залишається осад на серці у зв’язку з тим, що можливо ми не там залишили автомобілі, не те місце для видачі допомоги обрали й саме через нас туди російська артилерія цілила.

Після інтерв’ю зі словом натхнення та підтримки до присутніх звернувся пастор, учасник команди «Відчайдушні», Олександр Коропець. Головною думкою його роздумів була зосередженість на спасінні людини для Божого Царства. Навіть коли волонтери привозять військовим аптечки чи засоби особистого захисту, вони, у першу чергу, свідчать про свою любов до людей. Своїми вчинками вони намагаються слідувати прикладу Ісуса Христа, допомагаючи всім, хто потребує цього.

Запитання – Петро Ратич, директор Karolina Camp