Некролог Філіп Розалія Германівна

Філіпп Розалія Германівна народилася 15 січня 1922 року у селі Копашнево Хустського району в сім’ї підприємця Германа Гроссмана, який володів антикварними та книжковими крамницями у Франкфурті та Берліні. Роза була третьою дитиною з-поміж п’яти сестер та двох братів.

Перед початком Другої світової війни, коли їй було 17 років, навчалася у Мукачівському торговому училищі. Тоді ж, у березні 1939 року, на Закарпаття вторглися угорські війська, а 1941 року окупаційна влада почала вирішувати єврейське питання. Батьків з трьома сестрами й двома братами забрали прямо з дому в Копашневі, а Роза й Піріка жили в Мукачеві й Тячеві. Вона бачила, як її рідних везуть у потязі й батько, стримуючи сльози, махає їй.

Літнє подружжя лікарів з-під Будапешта оформили опікунство над Розалією і забрали її до себе. Там вона прожила трохи більш як 3 років. Але в 1944 році євреїв за вказівкою нацистів стали забирати і з центральної частини Угорщини. Навесні 1944 у невеликому селі під Будапештом організували гетто “Дім жовтої зірки”, куди потрапила Роза з опікункою Ларисою.

Наступним місцем, куди Розу відвезли тваринним потягом був концтабір Аушвіц. Коли потяг зупинився, всім наказали залишити особисті речі. Там, перед потягом, виросла купа з фотографій, жіночих сумочок, дитячих іграшок. Усіх в’язнів ділили на дві групи і Розу відвели ліворуч, до здорових, куди направили не більше 30% усіх в’язнів. Усіх інших, літніх, хворих, дітей до 13 років — праворуч. Того ж дня з плацу їх відвели до газової камери.

Під час перебування в Аушвіці жінки важко працювали. В один період їх, у тому числі й Розу, відправили на будівництво аеродрому. Один з охоронців дав їй плащ, щоб вона зігрілася, але один з офіцерів СС це побачив. Під страхом смерті Роза не видала охоронця, який їй допоміг. Тому, коли у неї відмовили ноги, він відправив до неї лікаря, який оглянув її — надзвичайна рідкість для в’язнів. Вона провела у блоці 2 тижні, хоча зазвичай, якщо в’язень не виходив на робота 3 дні, його відправляли у газову камеру.

Згодом Розу разом з іншими в’язнями повели через Кенігсберг до моря. З одного боку були круті скелі, з іншого — двометрове урвище, відразу за яким починалася вода. Злетіла ракета, солдати оточили людей з 3 сторін і почали штовхати до урвища, розстрілюючи всіх. Розу хтось штовхнув донизу, на неї посипалися тіла розстріляних.

Ще з однією жінкою, котра вижила, обгорнулися ковдрами і пішли через ліс. Дівчата випадково натрапили на місце дислокації німецького батальйону, який готувався до евакуації. Там їм дали буханку хліба й відвели на кухню. Тут Роза пережила масовані бомбардування союзницької авіації, двомісячну битву за Кенігсберг і прихід Червоної армії.

Лише 1947 року Роза змогла повернутися на Закарпаття. Тут вона отримала лист від Піріки, яка теж пройшла Аушвіц, Штутгоф. Зустрілися вони 1948 року. Тоді Роза дізналася, що Піріка прийняла Ісуса Христа своїм Спасителем. Сама ж Роза охрестилася 1949 року і була членом Церкви адвентистів сьомого дня протягом 75 років.

Після війни Роза працювала в Хусті на маслозаводі, а згодом вийшла заміж за Степана, який був біблійним працівником адвентистської церкви в Ужгороді.

З того часу почалося її активне служіння. Вона допомагала в організації громади в Хусті. Разом із сестрою Пірікою відвідували церкву в Руському Полі, де проводили богослужіння. Власне в Ужгороді разом з чоловіком прожили і були на служінні понад 10 років.

Після смерті чоловіка 1995 року Роза переїхала до Мукачева. Тут вона була незмінним членом церковної ради, а коли не стало Піріки, то передала свій будинок Церкві адвентистів сьомого дня, у якому по сьогоднішній день проводяться богослужіння громади адвентистів сьомого дня м. Мукачева №3. Роза також бажала донести Євангеліє до свого народу, тож разом з мамою Пірчак Іллі Антоновича Марією Самуїловною звершували місіонерську діяльність серед єврейського населення Закарпаття.

3 березня 2025 року на 104 році Роза спочила в Господі, в Якого щиро вірила протягом більшої частини свого довгого життя, яке було сповнене надії, любові до Бога та служіння людям.

0 коментарів

Залишити коментар

Хочете приєднатися до дискусії?
Не соромтесь, зробіть свій внесок!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *