Разом навіть проти течії: сплав для жінок, які втратили чоловіків на війні

Особливий захід відбувся на Волині 12 червня — сплав по річці Стохід для дружин загиблих українських військових, організований за ініціативи пастора Церкви адвентистів сьомого дня м. Ковеля Руслана Бабія та за підтримки директора Ковельського міського центру соціальних служб Інни Тертяк.

У сплаві взяли участь 13 осіб: сам пастор як інструктор-провідник, директор центру соціальних служб Інна Третяк із помічницею Людмилою та дев’ятеро жінок, які втратили своїх чоловіків на війні.

“Це була наша перша спільна зустріч з дружинами загиблих, — розповідає пастор Руслан Бабій. — Але ми вже неодноразово співпрацювали з центром соціальних служб. Наприклад, у квітні ми направили чотирьох матерів загиблих воїнів на реабілітаційну програму. Ще дві жінки зараз перебувають на оздоровчому заїзді в Барвінку. Це стало можливим завдяки коштам, зібраним під час благодійного концерту зведеного молодіжного хору Волинської області під керівництвом Світлани Колісніченко, який відбувся у нашій громаді 19 квітня”.

Маршрут сплаву пролягав від села Підріжжя до Ситович — близько 10–15 км, які учасники подолали за 3,5 години. Погода була мінлива, з сильним зустрічним вітром, тож подорож виявилася не з легких. Байдарки було надано літературним відділом Українського уніону Церкви адвентистів сьомого дня.

Цей сплав був присвячений пам’яті Володимира Шевка — наймолодшого ковельчанина, який загинув на війні. Саме 12 червня минула річниця його загибелі.

“Стохід має свою магію, — ділиться враженнями директорка Центру Інна Третяк на своїй Фейсбук сторінці. — Це не просто річка, це простір зцілення, краси й тиші. Шурхіт очерету, латаття, купальниці, запах м’яти — все це ніби переносить у світ, де можна видихнути. Хтось сьогодні вперше поділився своїм болем, хтось — подолав страх і повірив у себе. А головне — ми були разом. А коли разом — легше плисти, навіть проти вітру”.

Під час подорожі учасники не лише долали перешкоди, а й підтримували одне одного, розмовляли, слухали й мовчали поруч. Це була не просто подорож по воді — це була дорога через біль, спогади, страхи — до взаєморозуміння, підтримки і надії.

Руслан Бабій